Просмотр полной версии : Тема N16 XPИCTИЯНСЬКI ВIРШI УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
-2-
Так світло, сумно, дивно і прозоро...
Але не засумуєш поміж трав:
Подивишся за жайворонком вгору,
А біля ніг мелодію заграв
Зелений коник... Літечко, о літо!
Метелики з очей твоїх летять.
У золотій короні йдеш по світу,
Намистинки коралові блищать –
Черешеньками-вишнями спадають,
Ще хвилька – і наллється в них добро.
А коли грози в полі відривають
І сонечко візьме під свій покров
Духмяні трави і поля зелені,
І цей червневий сад, червневий світ,
Він подарує людям у натхненні
Коралове намисто своїх віт.
Надiя Кметюк
Літня мелодія
Червнева мить... Ласкаво світить сонце.
Джерельну воду п’є з криниці день.
Прекрасна мальва дивиться в віконце
Голубизною неба і пісень.
Барвіночок хрещатий ніжить очі,
Аж голубіють душі у людей.
Троянда зашарілась після ночі,
Припала до лілеєних грудей.
Лілеєнька – немов молитва біла:
Не сповідає – слухає й мовчить,
Очищення дає душі і тілу,
Цнотливості без слів шляхетно вчить.
Півонія стоїть собі рожева,
З червоної стекла на землю кров,
А біла, мов казкова королева,
Феєрію читає небу знов.
Пресвята Тройця
...О день насущний. Золоте насіння
До сонця пророста з земного лона.
Сади червневі і зеленопінні.
Над ними – золочених бань корона.
Серед садів й соборів йде Неділя,
Зелені шати дав їй світозар.
На пелюстинки сніжно-білих лілій
Паде моя молитва і сльоза...
Стою серед садів, сповита болем...
Втішителя душа блаженна жде –
Галузочку Надії Білий Голуб
В страждальне серце лагідно кладе.
Хрещену душу коронує Божа Тройця,
І пісня, у якій горить Іскра,
З сльозинки проростає в Небо – Сонце.
О світе! Стань Апостольством Добра!!!
Надия Кметюк
Дарунок
Я сьогодні не поспішаю…
Я не хочу бігти додому,
Щоб поринути знов у будень,
У оцю повсякденність знайому…
Дивний вечір!!! Радість і свято
Ти даруєш мені неждано!
«Подарунків є так багато—
Все для тебе, Моя жадана…»
І троянда, як дотик мами,
І мале цуценя кудлате,
І високе небо над нами—
Дуже хочеться вчитись літати!
І стежинка обабіч дороги,
І камінчики під ногами…
Забираєш із серця тривогу—
Напуваєш любов’ю й віршами…
Подарунок Твій на скрижалях
Твоїм пензлем, твоєю рукою:
Надвечірній спів небокраю
І молочний туман над рікою…
І вечірнього сонця цілунок,
І травинка, умита росою…
Але є найцінніший дарунок:
Те, що ТИ ПОВСЯКЧАС ЗІ МНОЮ!!!
AVE, МАРІЄ!
Ave, Маріє! Ave, Маріє!
Неба Всевишня Зоря.
Змучене серце благоговіє
Біля Твого вівтаря.
Ave, Маріє! Земна і Небесна.
З уст тиха сповідь зліта.
В наші заплакані душі і весни
Ллється Твоя Доброта.
Ave, Маріє! Ave, Маріє!
В сяйві небесних гірлянд
Твоє ім’я над землею зоріє,
Світить, немов діамант
Ave, Маріє! Ave, Маріє!
Йдеш по ранковій росі,
Всесвіт вклонився, трояндами сіє
Вслід Твоїй Вічній Красі.
Ave, Маріє! Ave, Пречиста!
Рани зціли в добрий час.
Через Своє Пресвяте Материнство
Серцем молися за нас.
Надiя Кметюк
Плач душі
Я віднайшла у Небі звуки Баха –
Відлунював в душі святий хорал.
Благословенна Богом біла птаха,
Я всім бажала Світла і Добра.
Співочим квітом зодягала Землю
І Слово Благовісту берегла.
Сльозою написала: не приємлю
Жорстокості, наруги, глуму, зла.
Мій Боже! Як душа зболіла...
І цей останній зойк з очей паде.
Але не висхла – ні! – не обміліла,
Лиш серце виривається з грудей.
Паду зів’ялим листячком доТебе –
Останній молитовний мій політ.
Я так напилась в світі болю й Неба...
Чи ж розвесниться ще у серці квіт?...
На чорний попіл вигоріла осінь.
Гармонія страждання: біль і прах.
І після птиць, що журно відголосять
У посивілих з горя Небесах.
Зішли мені, о Господи, терпіння!
У тій молитві, що колись навчив.
І воскреси те листячко осіннє,
Зів’яле листя, що в душі кричить...
Молитва Бог є Любов
(1Ін, 4.8)
О Любове, вічна і святая!
Перед образом Твоїм стою.
У молитві руки простягаю
В золотисту ауру Твою.
Освяти, Любове, наші душі!
Хай горить в них іскри Божий дар.
Відроди Едем посеред суші
І поклич до себе на вівтар.
І тоді в душі розквітнуть знов
Лілії, троянди, орхідеї…
Хай святиться на землі Любов!
Станьте на коліна перед Нею.
Надiя Кметюк
Флорентийский
31.08.2009, 01:25
Осінь
..
Cонце впало запаливши ліс
по верхівках жовтими вогнями
ще не осінь ще не падолист
але смуток вже майнув над нами
теплий дощик прошумів в ночі
пахне мокрим листям і грибами
начебто на те нема причин
але смуток вже майнув над нами
і чому так хочеться летіть
саме восени за журавлями?
і у грудях раптом защемить
смуток має крилами над нами
.
Г.Манiва
Я, техесенько вранці, стаю на коліна,
І до Господа, щиро в молитві взиваю:
"Ти, мій Боже, єдина моя, Ти надія!
Як чудово створив, Ти, все від краю до краю!
Як продумано все, Ти зробив для людини,
Щоб людина із радістю все це сприймала.
Щоб даремно вона не втрачала години,
Тільки з вірою, щиро, Тебе прославляла!
Ти, Господь мій єдиний, Ти, рідний мій Батько!
Не покинь Ти, матусю, мою Україну
Ти, Господь мій єдиний, Ти, рідний мій Батько!
Бо вона ж бо на світі для мене єдина!
Дивлюсь на Голгофу крізь даль неозору
З Тобою зустрітися хочу, мій Бог,
А сердцем радію, а сердце говорить:
Я дякую, Боже, за вічну любов.
Ще вчора, здавалося, жив без надії,
А нині з Тобою я щастя знайшов
І знову, як весни, душа молодіє.
Я Дякую, Боже, за вічну любов.
Мій шлях - крізь тумани густі, що довкола,
Та як би я довго до Тебе не йшов,
Зупину не буде всерівно ніколи
Я дякую, Боже, за вічну любов.
Дивлюсь на Голгофу, де в муках помер Ти,
Віддав найдорожчу святу Свою кров...
Мені дарував сонцесяйне безсмертя
Я дякую, Боже, за вічну любов.
Хвала Тобі, Господь, за добре і за зле!
Хвала, Всевишній, за велике і мале!
Адже щоб учням кращі результати мати,
Їм личить з помилок завжди уроки брати!
Ми, люди, не цінуєм те що маєм,
І розумієм цінність, лиш коли втрачаєм.
Навчи, Всевишній Бог, все з радістю сприймати,
За все, що маю, серцем вдячним величати.
Прийми подяку у словах і на папері,
Це Ти відкрив для доброго широкі двері.
Від серця, в простоті, подяку виражаю,
Усе минуле й сьогодення пам’ятаю.
Тому хай жертва уст завжди у нас звучить,
Твоя любов мене і друзів моїх вчить.
Словам подяки, що ніколи не старіють,
Обітниці Твої в житті насправді діють!
-2-
Не раз каміння гостре в грішного летіло,
Від ран душевних схудло сильно юне тіло.
Левиту і священику далекий я,
В самарянинові дана любов Твоя.
Бува кричали гучно, злість свою зганяли,
В роздратуванні без розбору ображали.
Обманом і лукавством свого добивались —
До підступів заради срібняків вдавались.
Та зла у серці на людину не тримаю,
Урок життєвий з досвідом — це так сприймаю.
Події ці смиренності в житті навчали,
Під натиском важким характер гартували...
Без Мене ви ніщо не можете робити», —
Згадав слова з Письма, і стало легше жити.
Адже обставини й бажання — все з небес,
Я зрозумів усе, причину всіх чудес...
Був час, коли сім'я моя у злиднях жила,
І мати допомоги в ближнього просила.
В боргах зі смутком ми не день, не два сиділи,
І хліб земний подавлені в часи ті їли.
Був час, коли найближчі люди відвернулись,
На біль душевний мій не відгукнулись.
Бувало, друзі нехтували часто мною,
Та благо — адже близько був в ті дні з Тобою.
продолжение
Так довго думав, перш ніж ці рядки писати,
Чи у вірші, чи у поемі показати,
Про те, що Бог благий і добре чинить нам,
Турбується про все, за всім слідкує сам.
І місяці, роки у роздумах сидів,
Наважився — паперу їх віддать зумів.
Слова подяки хочу виразити Богу,
За красоту землі і щиру допомогу.
Твій ніжний почерк, Боже, видно у природі:
Я в захваті від нього всюди. При нагоді
Задумуюсь про ідеал, який задумав Ти,
Про досконалість, вищі форми красоти.
Блакитне небо, що притягує наш зір,
Для людства створено, о друже мій, повір.
Хмарини, що пливуть на висоті повільно,
Багаж дощів, снігів несуть у собі вільно.
Проміння сонячне теплом нас зігріває,
І місяць, що вночі світить не забуває.
Далекі зорі неба із любов’ю мерехтять,
Галактики у нескінченності висять
Любов Божа
Вона тебе окриляє,
Із нудьги вириває,
Навчає довготерпіти,
Не заздрити, правду любити.
Усі тягарі переносить
І тільки обману не зносить,
Не гнівається, не гордиться,
Турбується, не ліниться,
Вона усе покриває,
Людей із біди визволяє,
Вірить у все, усе терпить,
Мета її – милосердя!
Вона жива – це не мрія,
І є у тебе надія
Знайти її і пізнати,
Не треба по світу блукати
Лиш мати серце відкрите,
Щоб Ісуса туди запросити,
А Вона уже тут - на порозі
Ця вічна Любов Божа.
E.Kaчан
Дух Святий наповни серце
Дух Святий! Наповни серце
Тою чистою водою, що стікає із небес,
Дай торкнутись того Царства,
І вклонитися престолу,
Де живе Творець чудес!
Він Володар всього світу
Бог богів і Цар царів
За зимою прийде літо,
А за літом прийде осінь,
Та незмінним буде Він!
Кожен день Йому належить,
Бо Він сонце підійма!
І за зорями Він стежить,
І дає лісам одежу,
Щоб раділи ти і я!
Бийте гучно барабани,
І лунайте голоси!
Поскидали ми кайдани,
Позализували рани,
Хоч були колись в грісі.
Йому вірші, Йому пісні
І найкращії слова,
В Господі ми підростаєм,
Дух наш сили набирає,
Щоб творить Його діла!
Будем славити щоденно,
Возвіщать Імя Христа
Щоб ця слава не минала,
І щоб людство підіймала,
І лилася як ріка!
Е.Качан
Промінь сонця
Промінь сонця звеселяє
Сині-сині небеса,
Світ наш білий окриляє –
Подивись – яка краса!
Босоніж пробігтись хочу
По зеленій цій траві,
Бо дарує барви літо
І тепло своїй землі.
Доторкнутися я хочу
До холодної роси,
І пізнати Волю Божу,
Моє місце в цій красі.
Щоб не марно милуватись
Тим, що створене Отцем,
Щоб іти і малювати
Шлях Господнім олівцем.
Щоб не просто жили люди
І померли у свій час
Слово Бога нести будем,
Бо вогонь горить у нас.
Будем нести перемогу
І Господні чудеса,
Бо живем для Слави Бога
По дорозі в небеса.
Е.Качан
Господь надіється на тебе
Як подих сонця стукає у двері,
Так наш Господь надіється на тебе
Бо він збирає всіх своїх овець,
Щоб чути стукіт люблячих сердець.
Готуй своє вбрання ще зранку,
І очищай від бруду вишиванку,
Щоб слово Господа нести у чистоті,
А не лишатись з даром цим насамоті.
Ти тільки не барись, неси, як цінний скарб,
І не шкодуй для цього світлих фарб.
І Дух Святий прийде на допомогу,
Щоб показати Господа дорогу.
Е.Качан
-2-
Тут промайнула думка – це Господь!
Усіх знаходить хто його шука,
Він промовляє: «Жду тебе, приходь
В Мої обійми – заспокою Я!»
Та раптом сумнів взяв мене:
«Ні Боже, Боже ні!
Не підійду до Тебе ,
Бо я грішний і життя моє в пітьмі!»
Та Бог пробачив, і підняв, і обігрів,
І ожила поранена душа
А потім в серце я Ісуса запросив,
І там почув – радіють небеса!»
А ще Господь подарував вогонь,
І цей вогонь запалює серця,
Його ймення – Ісусова любов,
І перемога Господа – Христа!
Е.Качан
Вогонь
Я буду Богу руки простягать,
Щоб у мені вогонь горів, а не жеврів,
Щоб людство від неволі рятувать,
Для цього Він мене підняв і запалив!
Ніхто не хоче змарнувать життя,
Та все ж по-різному летять в людей роки,
У когось день – як те брудне сміття;
А хтось його цінує, як скарби.
Та в чому ж цінність – збудувати дім,
А може народити п’ять малят,
Пізнати велич гір та глибину морів,
Чи, може, посадити пишний сад!
Де те, що душу зігріва в усі часи
Чи ти юнак, а може вже старий,
Чистіше від холодної роси,
І важливіше будь-яких надій.
продолжение
Божі квіти
Давайте будемо цвісти,
Як свіжі квіти,
Давайте будемо рости –
Ми Божі діти!
Ісус Христос коріння дав,
Щоб ми зростали,
А Дух Святий нас укріпляв,
Щоб не згасали.
Щоб говорили про любов
І про терпіння,
І про пролиту Спасом кров,
І про спасіння.
Щоб залунала до небес
Вся Божа слава,
Щоб очищалась від гріха
моя держава.
Щоб наш Господь оберігав,
І маму й тата,
Ми просимо Тебе, Отець,
так небагато…
Ми просимо Тебе, Ісус
Дай нам дорогу
Бо тільки ти даєш нам вхід
У перемогу!
Е.Качан
Завдячуйте Йому
Завдячуйте Йому, що ви здорові
Завдячуйте Йому, що ви живі,
Що сонце гріє світ наш кольоровий,
Що в цьому світі з Богом – не самі.
Що ноги носять по твердій стежині,
Що руки можуть взяти немовля,
Що серце стукає у тебе без упину,
Що, як ріка, біжить твоє життя.
За те, що маєш хліб і шмат ковбаски,
І жінка вміє готувати борщ
За татову турботу й мами ласку,
За сніг, за вітер і рясненький дощ.
За те, що Бог подарував нам Слово
І Дух Святий очищує серця
За день, в який колись ти перед Богом
Розкриєш крила і злетиш у майбуття.
Е.Качан
Бажання
Не приснилося й не побачилось,
А все сталося на яву:
Я до Тебе прийшла на побачення —
Залишилась й з Тобою живу…
Краще день на подвір’ях Твоїх,
Аніж тисяча в іншому місці!
Ліпше дай мені воду і хліб,
Ніж бенкет у безбожному місті…
Тату мій, одного я прошу
І цього усім серцем жадаю,
Щоб хвалити і славить Його
В Храмі вічнім Небесного краю!
Мій Господь!!! Як прекрасний Ти!
Вся краса і добро в устах:
Слово істини, щоб стерегти
Справедливість і Божий страх…
Хочу в домі Твоєму жити,
А не просто приходити в гості,
Прагну вічно з Тобою бути
У Небесній святій високості…
Сенс життя
ІСУС!
До Тебе – все моє життя,
Стремління і бажання!
До Тебе – серце і душа,
Всі мрії й поривання!
Без Тебе я не можу буть,
Бо сенс життя втрачає..
Ти — ранок мій, і день, і путь,
І даль за небокраєм…
Бо я, як квітка у степах:
Розквітла – й вже немає…
Мій Отче! Лиш в Твоїх руках
Я спокій відчуваю!
Я вірю вічності Небес,
Живу, а чи вмираю…
Воскресну я, як Ти воскрес,
І радістю засяю!!!
І прагну на землі оцій
Єдиного жадати:
Про Тебе, о Ісусе мій,
Всім людям розказати!!!
Г.Левiцька
6 листопада 2007 р.
Життя твоє не варте без Христа
Е.Качан
Життя твоє не варте без Христа,
Ти можеш вченим буть, чи президентом,
Прийми Ісуса – істина проста,
Інакше все що здійснюєш – даремно!
Ти можеш мати безліч нагород,
Велику віллу, найкрутішу яхту,
І за тобою може йти народ,
Та все ж усі твої зусилля марні!
Але якщо з молитвою лягаєш і встаєш,
І віддаєш Творцю хвалу та шану,
Тоді ти не існуєш а живеш,
І кожен день по-своєму яскравий!
І не важливі Богу титули й звання,
Чи ти спортсмен, а може, ти безногий,
Важливо, що ти молишся зрання,
І віддаєш Йому всі радості й тривоги!
І своїм дітям Бог подарував
Те що не бачив глаз, і ще не чуло вухо,
Радій, мій друже,- сам Господь позвав!
Щоб ти Його любив, шукав, і слухав…
Останній день літа
Алина Бабич
Останній день літа. А завтра вже осінь.
"Не йди від нас, літо!",- душа моя просить...
Всі дні пролетіли, як тінь, непомітно...
А учні благають:"Не йди від нас, літо."
Де посмішки, радість, де співи у душах?
Немає, бо літо іде непослушне.
Так сумно на серці, проте взагалі-то
Хіба найгарніше з пір року - це літо?
Неправда. І осінь пора також гарна,
Угості до нас прилітає не марно -
Вона позолочує все навкруг себе,
І хмари тваринками робить на небі...
Остання ніч літа. Так дивно на дворі.
Востаннє сіяють для нас літні зорі,
А завтра осінні вже будуть світити,
Для того, щоб жити і жити, і жити!!!
ЖИВИ ,РАДІЙ!
НА ЗЛО УСЬОМУ СВІТУ,
ЖИВИ,КОХАЙ!
ЗАЗНАЙ В ЖИТТІ ВСЬОГО.
СВОЇМ ТЕПЛОМ
ХОЧ ЩОСЬ ЗУМІЙ ЗІГРІТИ.
СВІТ ЗЛИЙ? -
А ТИ ЗМІНИ ЙОГО
-2-
"До тебе Я, дитинко, лину,
Не бійся, доню, не покину!
Моє ти чадо, тільки вірь,
Я ТАК люблю тебе, Я ж Батько твій!
Наступить час і Я втамую біль,
Який пришлось терпіть тобі на землі цій."
Дитино, дорога Моя,
Втішайсь надією, а Я...
Завжди здійсню, що обіцяю
Ти знаеш, Я ж так тебе кохаю!!! "
" О, Батьку мій, Йому я промовляю...
Я...також Тебе кохаю..."
І знову чую:
"Донечко, Я тебе чекаю..."
О, я дякую Тобі, мій Боже!
Що дарував мені життя.
Без Тебе, Батько, жити я не можу
Бо Ти - шлях мій, істина й життя!!!
Я дякую Тобі, мій Боже,
Що дарував мені життя.
Без Тебе жити я не можу
В Тобі моє спасіння й майбуття.
Я дякую Тобі, мій Боже,
зате, що руки в мене є,
зате, що я ходити можу,
що бережеш життя моє.
Я вдячна, що про мене дбаєш,
Спаситель, Пастир вірний мій,
Мої Ти сльози помічаєш
Й даєш бальзам душі моїй.
Коли журба на серці - знаєш,
Й тихенько, ніжно промовляєш:
продолжение
Чекання
Iз сумом i болем у небо дивились,
Де тiльки що зникла Учителя плоть.
Одинадцять вуст в однiм подиху злились
I тихо шептали: «Скорiше приходь».
...Проходили роки. Хрести i камiння
Писали останню сторiнку в життi.
Вмирали апостоли, повнi терпiння,
Й чекали Iсуса — уже в майбуттi.
Вiки пролiтали. Христове наслiддя
Чекало завжди, що Спаситель прийде.
Здавалось: розпукло оливкове вiття,
Збулися прогнози, ось-ось Вiн гряде.
Нам також здається, що чуємо кроки.
Двадцяте столiття збирає плоди.
I так, як апостоли, дивлячись в небо,
Ми просим в молитвах: «Скорiше прийди!».
* * *
В морознiй тишi гулко кроки лунають,
Розбивши iскристу, заснiжену даль.
Морозно в душi...
Мов снiжинки лягають
I холодом вiють туга i печаль.
У пошуках iстини втрачено вiхи,
Розбитi кумири, а нових — нема.
Жорстокiсть i зло стало символом втiхи...
Надворi мороз.
А у серцi — зима...
Немає нiчого, нiчого святого,
Забрали i гiднiсть i душу в тебе.
З поламаним компасом вийшли в дорогу...
I все загубили...
Найперше — себе.
Ю.Вавринюк
Не залишай
Не залишай мене, Iсусе,
Коли у серцi бiль щемить,
Коли сльозами враз заллюся
I радiсть щезне, вiдлетить.
Не залишай, як сил немає
Молитись з вiрою Тобi.
Коли надiя покидає
I залишаюся в журбi.
Але ще бiльш Тебе я прошу:
Не залишай мене тодi,
Коли Ти знiмеш тяжку ношу
I щастя з’явиться в бiдi.
Коли у радощах, в спокої
Забуду горе i вiдчай,
Забуду, що живу Тобою,
Тодi ще бiльш не залишай.
Ю.Вавринюк
Любіть
Любiть невимушено, щиро,
Любiть завжди, любiть усiх.
Любiть, коли ослабне вiра,
Коли в сльозах чи чути смiх.
Любiть, як розум каже iнше,
Коли нема за що любить.
Любов не та лише, що в вiршах,
А та, що з жертвою спiшить.
Любiть! Мiцнiш, як мати сина,
Що над колискою не спить.
Нехай любов самарянина
Научить ближнього любить.
Любiть, хоча душевнi рани
I заважають це зробить.
Як серцю тяжко-тяжко стане,
Лише любов його зцiлить.
Любiть! Вiзьмiть голгофськi рани
Як приклад жертви i тепла,
Щоб вас пiд святостi знаменом
Любов у небо привела.
Ю.Вавринюк
Особисте
Пробачте менi, золотистi лани,
Пробачте простори отцiвського краю:
Небесну країну, омрiяну в снах,
Мiцнiше, нiж вас, я кохаю.
Пробач менi, мамо, що пiсня твоя,
Яку неможливо забути й на мить,
Не така дорога, як Iсуса Iм’я,
Що спiвом у серцi чудовим бринить.
Пробачте, брати, що не так я люблю
Усiх вас, як Друга, що є надi мною,
За те, що з Ним бiльше, частiше дiлю
I радiсть, i горе в життєвiм двобою.
Пробач менi, Боже, що Ти не завжди
В життєвiй дорозi моя є потреба,
Що в щастя хвилини, в хвилини бiди
Тебе я не вмiю любити, як треба.
Ю.Вавринюк
* * *
Хто любить очi чорнi,
Хто голубi, як небо чисте.
А хто великi, сiрi,
Хто просто променистi...
Менi ж нема рiзницi:
Блакитнi а чи карi...
Великi чи малi...
Лиш не люблю, як очi злi.
Ю.Вавринюк
Нi, не приносить спокою людинi
Модна iндустрiя втiх та розваг.
Тiсно душi, i забуте сумлiння
Часто розбуджує внутрiшнiй страх.
Душу тривожить одвiчне питання
Iстини, смислу i цiлi буття.
Але, на жаль, всi столiтнi шукання
Так i чекають свого вiдкриття.
Душi в безсмертя, до вiчностi рвуться,
В спокiй небесний, в обiйми Творця.
Бiдна людино! Коли вже проснеться
В серцi твоєму життя без кiнця?
Чи розгориться в душi неспокiйнiй
Вогник далекий едемських надiй?
Втрачене щастя, безсмертя i вiчнiсть
Знайдуть притулок в особi твоїй?..
Дякую, Боже, що розумом свiтлим
Вiчнiсть я бачу, немов наяву.
Вiрю в безсмертя серцем я чистим,
Вiрю, а значить — живу.
Ю.Вавринюк
Вірю в безсмертя
Вiрю в безсмертя душi,
В щастя iз Богом й розплату.
В клопотах буднiв чи просто в тишi
Вiчностi бачу прикмети.
В працi щоденнiй iз потом солоним
Гаситься вогник життя.
В п’янцi, в розпустi, в глухiм беззаконнi
Люди живуть без надiй в майбуття.
«Що там, за смертю?» — не модною стала
Тема про вiчнiсть, про ад чи про рай.
«Вiрять у Бога лиш люди вiдсталi,
Зараз наука веде в свiтлий край».
Тiльки чому ж так багато вiдчаю,
Стiльки тривог, самогубств i шукань?
Стiльки жорстокостi, злоби без краю,
Зраджених мрiй i пустих поривань?
* * *
Дозволь iти до Тебе, Боже,
Вiтри жахливо так ревуть.
Ось хвилi пiняться вороже —
Дай вiри йти i не тонуть.
Дозволь iз човна вийти смiло
I, як Петро, вiдчути твердь,
Щоб не спiткнутися невмiло
Об моря сизу круговерть.
До Тебе йти, лише до Тебе
Наперекiр стихiям зла,
Де все змiшалось: море й небо,
I де не глянь, — лиш сiра мла.
Я зможу йти по хвилях моря —
Твої ж бо руки проведуть,
Iти по водах зла i горя,
Серед грiха, та не тонуть!
Ю.Вавринюк
Ностальгія
В часи розлуки iз землею,
Де народився ти i зрiс,
Не раз доводиться душею
Томитись мало не до слiз.
I хата рiдна часто сниться,
Щораз в уявi постава.
Знайома батькiвська криниця
Дорожче золота бува.
Але хiба зрiвняєш тугу
За тим куточком дорогим,
Коли згадаєш землю другу,
Що свiтить сяйвом неземним?
Свята країно, земле мила!
Небесний край моїх надiй.
За тебе я готовий смiло
Вiддати край отцiвський мiй.
Душа без тебе — мов камiнна,
Немов у спеку без води.
I де б не був я, неодмiнно
Мої думки летять туди,
Туди, де зорянi оселi
Мене чекають стiльки лiт.
Де вiчнiсть владно та врочисто
Земний зупинить мiй полiт.
I я без жалю та вагання
Залишу рiднiй край i дiм.
А поки лиш одне чекання
Керує всiм життям моїм.
Ю.Вавринюк
Ти прийдеш
Ти прийдеш без шелесту i стуку,
З нiжним дотиком руки.
Враз забуду бiль терпкий розлуки
I забуду чорнiї думки.
Рани ти прийдеш, залiкувати,
Щоб сердечний бiль мiй вгамувать.
I щоб серцем мiг вiдпочивати,
Твiй небесний поклик вiдчувать.
Ти прийдеш, як нiжнiсть i утiха,
I хоча того не вартий я,
Все простиш i скажеш менi тихо:
«I за тебе кров лилась Моя...»
Ю.Вавринюк
продолжение
Вони молились, щоб сьогоднi дiти
Христових табiрних бiйцiв
Пiшли у тюрми — тiльки не сидiти,
А щоб серед убивць знайти братiв.
Вони молились. Щоби там, за дротом,
Новина добра пагони дала.
Щоби серед пропащого народу
Христова церква дiяла й жила.
Вони молились. Просто i невмiло.
Не слухались обпаленнi вуста...
А там, вгорi, над соснами сiяли
Небеснi очi Пастиря — Христа.
Ю.Вавринюк
Молитовники
(Тюремним мiсiонерам 30-60 рокiв
присвячується)
Вони молились. Гаряче та слiзно.
В лiсоповалах, в вiхолу й мороз.
Шумiли сосни болiсно та грiзно.
А ворог святкував апофеоз.
Вони молились. Часом не хватало
Терпiння й сил молитися і ждать.
Надiя часто серце залишала
I груди тисло: «Скiльки ще страждать?».
Вони молились. За майбутнє Церкви,
За рiдний край, що Бога залишив.
Вони молились, аж колiна терпли,
Щоб їх посiв Господь благословив.
Плач душі
Душа моя обпалена,
I як ти ще жива?
Лiна Костенко
Як лишаюся сам
наодинцi з думками,
В менi плаче душа... Аж ридає вона...
Iз буденних рутин
росяними стежками
Так побiг би кудись... А куди? Якби ж зна...
Я втiкаю вiд себе.
I вiд тих нескiнченних
Та марнотних проблем, що тримають мене.
А душа прагне в небо!
Та в турботах щоденних
Не так просто знайти почуття неземне.
I так хочеться тишi.
I пiднятись над свiтом,
Щоб ридала душа вiд святих поривань.
Щоби зорi — яснiшi.
Щоб земля — бiлим цвiтом.
Й не змiлiли джерела вiд хтивих бажань.
I щоб грунт зачерствiлий
Враз дощi напоїли,
I щоб пагони миру зросли у тишi.
Щоби просто, невмiло,
У сльозах, у безсиллi
Полилася молитва, як жертва душi...
Ю.Вавринюк
Втілення
Величний, святий, неосяжний,
Надзоряних сфер Володар.
В могутнiй субстанцiї Слова
Всього свiту Творець i основа
Прийшов до овечих кошар.
Далекий i близький,
Слабкий та могутнiй,
На сiнi Син Божий лежить.
Щоб там, на Голгофi,
Для мене, для тебе В блакитнеє небо
Дорогу спасiння вiдкрить.
Ласкавий i добрий,
Для хворих утiха,
По грiшнiй землi Вiн пройде.
I злодiя-митника,
Грiшницю жiнку,
Не дивлячись на поведiнку,
Для вiчних осель вiднайде.
Пастух i мудрець,
I багатий, i бiдний
До свiтла живого iдуть.
Бо лиш з Вiфлієму,
З нового Єдему
Для спрагнених рiки течуть.
Ю.Вавринюк
Подяка
За спокiй у серцi, за радiсть спасiння,
За мир i блаженство в Iсусi Христi,
За пахощi весен, за барви осiннi
Я Бога прославлю в моєму життi.
Душа моя спiває
З натхненням неземним.
Колiна я схиляю
В покорi перед Ним.
За мiсто чудове, що в небi чекає,
За сповнення Духом, за новi пiснi.
За Кров Заповiту, що з Богом єднає,
Що Вiн є зi мною, що Вiн є в менi.
Я славлю Творця, що назвав мене сином,
Що бачити можу землi я красу.
За щастя, за долю, за стежку єдину,
Що йде вiд Голгофи, — хвалiння несу.
I скiльки ще зможу в цiм свiтi прожити,
Мене Своїм словом Ти, Боже, веди.
Я буду спiвати, я буду хвалити,
Я буду з Тобою, Спаситель, завжди.
Душа моя спiває,
I серце не мовчить —
Хто Бога ще не знає,
До Нього поспiшiть.
Ю.Вавринюк
продолжение
...Над Голгофою нiч ридала,
Хижа тiнь вiд завiси гусла.
Там Любов на хрестi вмирала,
Оживляючи всохле русло.
Але з неба дивились очi
З тихим болем:
«Так треба, Сину».
Й тяжкий стогiн:
«Звершилось, Отче!»
Навпiл розiрвав тканину.
Простягнувши пробитi руки,
Перший крок Бог робив iз неба,
Щоб планету, зчорнiлу в муках,
Як дитя, пригорнуть до Себе.
I завiса в пилу лежала
Непотрiбною купою шмання...
А Отцiвська любов пiднiмала,
Як примирення, символ розп’яття.
Ю.Вавринюк
продолжение
Вiдкривався у храмi пишнiм
Серед тисячi жертв невинних.
I тремтiв перед Ним, Всевишнiм,
Весь народ за свої провини.
Але все ж червонiла кровно
I колола гострiше списа,
Немов свiдок колюче й безмовно
Мiж людиною й Богом завiса.
Пломенiла, як символ втрати
Спiлкування з великим Богом.
I нiщо не могло з’єднати
Перекриту колись дорогу.
I висiла б вона довiку
Пiд суворим склепiнням храму.
Та здригнулась земля вiд крику:
«Вiдпусти, вiдпусти Вараву!»
Завіса
«...I завiса у храмi роздерлася надвоє,
зверху до долу...»
Матвiя 27:51
Спотикаючись, йшли iз раю,
Вже без слiз у тупому безсиллi.
Попереду — роки вiдчаю
I кривавiї рани — в душi й на тiлi.
А позаду Едем лишали
I палаючий меч Господнiй.
На минуле завiса впала,
Мов розверзлась страшна безодня.
I пiшли прабатьки по свiтi,
Вiддаляючись далi вiд Бога.
Залишилась повiк закрита
У присутнiсть Творця дорога.
Але протягом сотень рокiв
Бог Свiй погляд на землю правив:
Говорили уста пророкiв
Про святi й досконалi справи.
Болить душа
«Болить душа,» — так часто кажуть люди.
Болить душа. . . I лiкiв тут нема.
Мабуть, хворiє вiд простуди,
Коли життя — заснiжена зима,
Коли мороз байдужостi, зневiри
Застудить нiжнi пагони добра,
Коли сплелося все у буднi сiрi
Й на серце тисне грiх, немов гора.
Болить душа. . . Напевне, хвора дуже,
Бо в нас вона — пiд пилом забуття.
Й стоїть душа, де вiтри вiють дужi
На перехрестях долi i життя.
Лiд егоїзму холодом стискає,
I душать душу власнi почуття.
Повiльно, мовчки, важко помирає,
I в нас нема до неї спiвчуття.
Болить вона. . . Не може не болiти —
Забутий Лiкар серця i душi.
Стежки до Бога втраченi, розбитi
Й давно лежать в пилу i споришi.
I все життя — служiння тiльки злому,
Де лиш неправда, ненависть, вiйна,
Там для душi тягар важкий i втома,
Тож не дивуйтесь, що болить вона.
Ю.Вавринюк
* * *
Отари мирно спочивали,
Багаття блимало в степу,
Сріблясті зорі нахиляли
Голівки в темряву сліпу.
Ще цар Давид отак, напевно,
Свою отару мирно пас.
Століття злинули даремно —
Тут зупинивсь, здавалось час.
Можливо, й досі в Палестині
Вартують стада пастухи.
Ті ж самі скелі брудно-сині,
Ті ж самі стоптані шляхи.
Але історія планети
Свій хід змінила ще тоді,
Коли отари спочивали
І пахли трави молоді.
Коли над сонними шляхами
Всесвітній подих зупинивсь,
І ангел в полі з пастухами
Враз сповістив: «Він народивсь!»
Здригнувся світ. А Палестина
Так і лишилась в самоті.
Ісус Христос — її дитина —
Розп’ятий нею на хресті.
Ні хори ангелів над нею,
Ні важкі кроки мудреців
Не розбудили в ній святої
Надії тисяч праотців.
Але ми дякуємо небу,
Що ця надміру довга ніч
Збудила в нас святу потребу
Зустрітись з Богом віч-на-віч.
І ми прийшли до ясел вбогих,
Як ті єврейські пастухи.
Бо лиш туди, в присутність Бога,
Ведуть житєвії шляхи.
Ю.Вавринюк
* * *
Скажи мені слово утіхи й любові
І ніжно торкнися моєї душі.
Щоб знову дзвеніли прекрасні і нові
Мелодії неба в ранковій тиші.
Повій Твоїм Духом у змучене серце —
Втомилось воно у земній суєті.
Мов ніжне проміння, що кидає сонце,
Любов запали у моєму житті.
Дай сил розказати для цілого світу
Про хресний Твій подвиг любові й тепла.
Щоб грішні серця Твоя кров Заповіту
Звільнила від болю, неправди і зла.
Нехай же присутність Твоя зігріває,
Нехай в моїм серці лунають пісні.
І слава й подяка Тобі не змовкає,
Бо Ти є зі мною, бо Ти є в мені.
Ю.Вавринюк
* * *
Утомлені ноги ішли манівцями,
Вбираючи пил палестинських доріг.
Бруківкою вулиць, піском та полями,
І люди спішили усюди до них.
Несли вони радість, спасіння та втіху,
Здоров’я для хворих і мир для сумних.
Ішли у палаци, під вбогії стріхи,
Звільняючи душі від болей земних.
Сьогодні ці ноги ідуть по дорогах
Двадцятого віку, криваві, в пилу.
Ідуть до людей, що забули про Бога,
Проходять по кожному місту й селу.
Мій друже, чи чуєш ці лагідні кроки,
Що хочуть для серця принести спокій?
Вони все ідуть крізь століття та роки
З новиною радості, волі й надій.
Сьогодні стежина у небо відкрита,
Бо ноги Ісуса ступали по ній.
Вони ж бо проклали для цілого світу
Дорогу до щастя і здійснення мрій.
Ю.Вавринюк
* * *
Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може,— від образ,
і за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
у мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
і розп’яли на цілім білім світі.
І тіло з’їли, кров’ю запили.
Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
І продавали образ з-під поли,
і не дають умерти чоловіку.
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи — як розкрита рана…
Лiна Костенко
Псалом 1
Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, —
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда, — він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті в нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік над боркати крила.
А хто від правди ступить на півметра, —
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без’язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, —
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться —
дорога ницих в землю западеться!
Лiна Костенко
Псалом 18
Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу, —
вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і оболи, —
вони ж моїми друзями були!
Лiна Костенко
Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.
Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.
Я ж, як вода, розлитий, душу мою загидили.
Серце, як віск, розм’якло, з нього виліплять ідолів.
М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння.
Язик моєї розпуки спалив моє піднебіння.
Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,
Обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.
Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.
Чому ж ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!
Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,
Душу мою, одиначку, із лап собаки саженого!
Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком –
прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!
Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, —
на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!
Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?
Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.
Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!..
Лiна Костенко
Псалом 22
Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!
Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?
Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш з луною?
Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?
Наші ж батьки Тебе кликали — і Ти до них відгукнувся.
Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.
Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.
А я — ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.
Я — посміховисько людське, бидло поміж народів.
Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.
Немає у мене війська, немає у мене пророків.
продолжение
:::::: :::::::::::: Хай у душі панує свято,
Хай успіхів буде багато!Хай завжди і у всім щастить.
І хай Тебе Бог благословить!!!
Любіть
Любiть невимушено, щиро,
Любiть завжди, любiть усiх.
Любiть, коли ослабне вiра,
Коли в сльозах чи чути смiх.
Любiть, як розум каже iнше,
Коли нема за що любить.
Любов не та лише, що в вiршах,
А та, що з жертвою спiшить.
Любiть! Мiцнiш, як мати сина,
Що над колискою не спить.
Нехай любов самарянина
Научить ближнього любить.
Любiть, хоча душевнi рани
I заважають це зробить.
Як серцю тяжко-тяжко стане,
Лише любов його зцiлить.
Любiть! Вiзьмiть голгофськi рани
Як приклад жертви i тепла,
Щоб вас пiд святостi знаменом
Любов у небо привела.
Ю.Вавринюк
Малює Бог.
Бог – чудовий художник,
Фантазер незрівнянний,
Він малює – де хоче,
В нього фарби живі.
Очі вмию спросоння:
Бог малює вже зрання
Пензлем сонячним дивним
На росинках в траві.
Просто треба навчитись
Бога скрізь пізнавати.
В Нього стільки багато
Фантастичних ідей.
Я дивлюсь і радію,
Хочу й вам розказати:
Любить Бог малювати,
Бо Він любить людей!
Любить Бог малювати,
Коли сонце сідає.
Він розмішує гарно
Кольорів акварель
І зірками малює,
Світлом ніч вишиває,
Грає сяйвом полярним
Й міражами пустель.
Бог малює на хмарах
У високому небі,
Там, де мчить блискавиця
І гуркочеться грім...
А якщо ти захочеш –
(Дуже прагнути треба!)
Намалює веселку
Він у серці твоїм.
Твій погляд у небі пізнаю,
Ти смичком любові торкнешся.
Щомиті Тебе чекаю —
Теплом огорни моє серце.
В руці Твоїй пробуваю,
З Тобою проходжу дороги.
Життя уже не лякає —
Забрав Ти страх і тривоги.
Небесним, святим ореолом
Ти душу мою огортаєш.
І я помічаю навколо
Ту милість, яку Ти являєш.
У серці більш смутку немає,
Я бачу небесні висоти,
Де Ти вже мене чекаєш,
Неначе на пташку з польоту.
Життя Тобі довіряю
І вірю: дійду до вершини.
А поки що тихо благаю:
«Прийди до Своєї дитини».
Коли у серці буря
Коли у серці буря неспокою
І радість враз віднесла течія,
Лиш небо чисте-чисте наді мною, —
Я чую голос: «Дочко, ти — Моя!»
А сльози по щоках, немов росинки...
Не очі плачуть, це душа моя.
Любові Божої не варта я й краплинки...
Та голос той же: «Не покину Я...»
І небо нахиляється ще нижче,
Мене вкриває крилами блакить.
Даремно вітрюган осінній свище,
Мій Бог зі мною, мій Господь не спить!
Я з Ним зумію шлях свій подолати,
Я все одно ввійду у небеса.
О, Він навчить, як рук не опускати,
З моїм Христом я вірю в чудеса.
Ми з Ним удвох минемо небезпеку,
Здолаєм перешкоди кам’яні.
А небо близько, пристань недалеко —
Ісус вінець простягне там мені.
Ну а сьогодні хай бушують хвилі,
Нехай дощі проллються затяжні.
Коли мої ослабнуть знову сили,
То небо промовлятиме мені.
Весенняя
09.11.2009, 03:41
Дотик неземної любові
На обличчі —усмішка, а в серці — печаль.
Чому сталось в житті так — не знаю.
Хто підписував вирок і вдарив печать?
Хто налив повний келих відчаю?..
Чому так у житті — не збагну:
Світить сонце, а в серці — злива.
І гіркий смак трави полину,
Й жити далі на світі несила.
Був недавно початок, а вже — кінець.
Що це: сон наяву чи чекання?
Ніжним подихом віє в саду вітерець —
Так, це ніч — темна ніч, ніч остання.
...Хтось на голову руку мені поклав —
Я відчув теплоту долоні.
«Я люблю тебе, чуєш, люблю», — сказав
І всю душу щастям наповнив.
Тріпотіло серце моє, мов птах,
Із очей рясно капали сльози.
Радість в грудях моїх, в очах.
І я ніби летіти в змозі.
Знаю я, хто спасає в житті
І так лагідно дивиться в очі.
Він за мене помер на хресті.
Слава, слава Тобі, Авва, Отче!
Життя — це стежка в полі
Життя — це стежка в полі,
Життя — це стигла нива.
В руці Господній доля,
І я з Христом щаслива.
Життя — це буревії.
Життя — це шум прибою,
Та в мене є надія —
Бог поруч йде зі мною.
Життя — це моря хвилі,
Водночас радість й сльози,
Та Бог дарує сили
Пройти по цій дорозі.
-4-
Вибери любов!…
Та не будь-яку, а справжню любов…
Любов, яка довготерпить, яка милосердствує,
любов, яка не заздрить, не величається, не надимається,
не поводиться не чемно, не шукє свого, не гнівається, не думає поганого, не радіє з неправди, але тішиться правдою…
Любов, яка все зносить, вірить в усе, сподівається всього…
Любов, яка ніколи не перестає…
Спробуй любити по-справжньому, ти переконаєшься, що це не легко…
Спробуй, бо лише тоді пізнаєш, як сильно Я тебе люблю…
з любовью твій найкращий Друг… Христос!!!
-3-
Ти уявляєш, як важко при цьому далі продовжувати любити, як важко далі жити з цим?..-
Ні, ти не знаєш, як Мені важко…
Ти навіть не уявляєш, тому що ніколи по-справжньому не любив…
Я можу ще багато чого говорити про любов, але хіба про неї говорять?..
Справжня любов не в словах…
Справжню любов виявляють і доводять на ділі…
Розповісти або описати її не можливо…
Якщо ти справді хочеш дізнатися, що таке справжня любов,
якщо хочеш пізнати що це, то тобі…
слід просто любити…
-2-
Ти уявляєш, як сильно вона шкодить серцю і як швидко вона може його залікувати?..
Тизнаєш, як важко усвідомлювати і переконуватись в тому, що чиїсьсловалюбові до тебе, чиїсь освідчення в коханні залишаються лишесловами?..
Коли насправді ти нікому не потрібен?..
Ти уявляєш, як боляче бути потрібним лише “інколи”, як боляче, коли тебе просто використовують, а потім відкидають?
Автор не известен, но какая сила!
28 декабря, 2007 года
-1-
…Ти знаєш, що таке любити?..
Ти знаєш, як це - любити, коли не любиш…
любити, коли не люблять…
любити того, кого не люблять…
Ти можеш собі уявити як важко, коли того, кого любиш немає поруч?..
Ти уявляєш, як це важко - боротися проти любові?..
Ти уявляєш, яка вона сильна?-
Вона може зламати будь-що і будь-кого!..
Душа чекає, Господи, Тебе
Душа чекає, Господи, Тебе.
Вона летіла б вже тепер додому.
Мене так вабить небо голубе!..
Але Тобі, мій Господи, відомо.
Зітру порою із очей сльозу...
Сумую так за вічним світлим краєм.
Я буду йти крізь вітер і грозу.
Ісусе мій, з Тобою все здолаю.
Коли від болю серце защемить,
Коли лукавий хоче спокусити,
У небі синім я знайду в ту мить
Твій ніжний погляд, любий мій Спаситель.
Блакить небесна, пречудова ти!
Я музику чудесну серцем чую.
Той спів, що лине ген із висоти...
Ти ним, Ісусе, рани всі лікуєш.
В Твоїх руках — навіки, мій Господь,
І тільки Ти — Творець моєї долі!
Просила б я: «Сьогодні вже приходь!»
Та не моя — Твоя хай буде воля.
Чи довго тут — відомо лиш Тобі.
Дай сил не загубитися в спокусах
І не ослабнути у боротьбі...
У тиху пристань приведи, Ісусе!
В Божому Світлі
Я приходжу до Тебе і стаю на коліна…
Вірю в Божого Сина!!! Освяти і омий!
Ти — Могутній і Вірний,
Ти — Благий і Нетлінний!!!
В моє серце поглянь і його перевір.
Подивись, чи не йду я дорогою злою
І на вічну дорогу мене попровадь.
Ти є Світло!!! Не дай же блукати пітьмою,
Порятуй від спокус і нечистих принад!
Я виходжу у світло. Ще мружаться очі…
Порятуй від думок і поганських утіх,
А душа умирає, як листя, тріпоче,
Бо у Божому Світлі виявляється гріх!
Поклади на уста мої пильну сторожу.
Чим наповнене серце — те й говорять уста…
Обнови розум мій, Своїм Словом, о Боже,
Щоб із серця лилася Твоя чистота…
Галина Ливицька
На Голгофу
Голгофа, хрест,
Страшні криваві сни...
Юрба реве:
«Розпни, розпни, розпни!»
І розпяли ...
На голові вінок,
По краплі кров
Спливає у струмок.
Юрба реве:
«Коли ти Бог єси,
То злізь з хреста
І сам себе спаси!
Якщо не Бог,
А лиш юдейський цар,
То військами
На ворогів удар!
А ти мовчиш,
Здригаєшся, мов трус,
Га! Ти не Бог,
Лиш назарей, Ісус!»
Голгофа, хрест,
Страшні криваві сни...
Прости їм, Боже,
Бо сліпі вони...
ТЕБЕ ТВОРЦЯ СВЯТИХ ПРОСТОРІВ
Я СПІВОМ ПРАГНУ ВЕЛИЧАТЬ
ДАЙ СИЛИ В ЛАСЦІ І ПОКОРІ
СЛОВА ДОСТОЙНІ УЖИВАТЬ
ТОБІ ХВАЛУ ДУША СКЛАДАЕ
ТОБІ ЖИТТЯ Я ВІДДАЮ
І ЗНАЮ ТАМ В БЛАЖЕНСТВІ РАЮ
ХВАЛУ В ПІСНЯХ ВІДДАМ МОЮ
Малий синок, побачивши вогонь,
Який обняв велику купу хмизу,
Закрив лице листочками долонь,
Схилив його розпачливо донизу.
І голосно заплакав: «Ой, біда!
Це полум’я ось-ось дістане неба!
Воно згорить, а як без нього я?
Не кидай, тату, хмизу, вже не треба!»
Як часто ми, батьки, жаркий вогонь образ
Розпалюємо у серцях відверто.
І кидали у нього вже не раз
Свою любов бездумно і уперто.
І так тремтять, бояться наші діти,
Що їхнє небо може в нім згоріти.
Василь Мартинюк
Летить життя у проміжках доби,
Летить життя у днях, як в сантиметрах.
Що рахувать? Зіб’єшся від лічби:
Умерти — жити, жити — знову вмерти.
Підняти вгору два своїх крила
І бігти полем, щоб таки злетіти!
Набрати в пелену зела
І все життя до болю полюбити!
Летіти полем, щоб не забруднить,
Не розірвати гнівно, не згубити
Весни і квітня, тиху щастя мить,
Не розтоптати білосніжні квіти.
Любити те, що в світі лиш одне —
Кохання, слово, матір, Батьківщину.
Летіти полем у життя земне,
Знайти мету, завдання і причину.
Олеся Білоус
Я із мочару Богом взятий
І посаджений в добрий грунт.
Кожна гілка раює тут,
Зодягнувши уквітчані шати.
Тут впізнав я вперше турботу,
Догляд щирий Садівника.
Дуже ніжна Його рука —
Батько добрий, ласкавий достоту.
О, коли Він моє коріння
Живить водами із небес,
То на Нього свій цвіт увесь
Я зронити маю хотіння.
А коли Він мене зодягає
В ризи пишнії навесні,
То усе шепотить в мені,
Що безмежно Майстра кохає.
Садівниче небесного саду!
Як ти вмієш садить і ростить,
Як ти вмієш сухе оживить
І усе привести до ладу!
Садівниче небесного саду!
Як мені Тебе не любить?!
Ти схотів мені милість чинить
І любов дарувати, і правду!
Василь Мартинюк
Закон збереження любові
Дарма, що світ цей жадібний до крові —
Несе тривог чимало нам і мук.
В Святім Письмі — науці із наук, —
Лежить закон збереження Любові.
Його читай, натомлений журбою,
Храни, як небо зорі золоті.
Якщо ми віримо в Ісуса на хресті,
То значить віримо в збереження любові.
Яке воно — майбутнє — в нас з тобою?
Панують гріх і темрява, як ніч.
І ми блукаємо у хащах протиріч,
Наперекір Законові Любові.
То ж на коліна станемо обоє —
Нехай сльоза спокути обпече.
Відчуємо, як щасно потече
Крізь душі наші джерело любові.
Сергій Рачинець
Прийшов в гріхах — а вийшов бездоганним,
Прийшов брудний — омивсь до білизни.
Лежав побитий, кров спеклася в ранах,
Прийшов Ісус — і зникли жахи-сни.
Боліло серце — втішилось в надії,
Зчорніло небо — зблиснула блакить.
Ховав у пазусі думки лихії —
Прийшла Любов — зцілила душу вмить.
Нікчемним був — назвався сином Божим,
Жорстоким жив — доріс до каяття.
Блукав в пітьмі — та зблиснув ранок гожий,
Пішов у смерть — а вийшов у життя.
Прокинувся — і зникли ранки сірі,
Хоча не раз і гинув, і вмирав.
Прийшов Месія, щоби той, хто вірить,
Родившись смертним, — вічність обійняв.
Юрій Вавринюк
Подяка
В щоденних скорботах і гірких сльозах
До Тебе приходимо, Боже.
Свій біль і журбу несемо в молитвах;
Нам милість Твоя допоможе.
Ти хліб нам щоденний даєш у житті,
У розпачі Сам потішаєш.
Ти нас не залишив в гріховній пітьмі,
Любов’ю серця зігріваєш.
Подяка Тобі нехай лине від нас
До чисто-блакитного неба.
У горі і в смутку, і в радісний час
Ти з нами. Це все, що нам треба!
Светлана Бурдак
Флорентийский
05.12.2009, 03:29
Небо
Я дивлюсь у простори небес...
Там домівка моя де спочину;
Там побачу Того Хто воскрес;
Він пригорне мене як дитину.
Мої сльози рукою зітре
І подивиться ніжно у очі.
Скаже: «Доню чекав Я тебе!»
О, як серце почути це хоче!
Там у небі не буде страждань,
Вже не буде лихої години
І на душу тяжких нарікань
Від недоброї, злої людини.
Там лунатиме пісня моя
Зі святими в чудовому хорі.
Прощавай же навіки земля,
Мій притулок в небеснім просторі!
Светлана Бурдак
Амбровая Вуаль
08.12.2009, 17:46
Бажання (F)(F)
Не приснилося й не побачилось,
А все сталося на яву:
Я до Тебе прийшла на побачення —
Залишилась й з Тобою живу…
Краще день на подвір’ях Твоїх,
Аніж тисяча в іншому місці!
Ліпше дай мені воду і хліб,
Ніж бенкет у безбожному місті…
Тату мій, одного я прошу
І цього усім серцем жадаю,
Щоб хвалити і славить Його
В Храмі вічнім Небесного краю!
Мій Господь!!! Як прекрасний Ти!
Вся краса і добро в устах:
Слово істини, щоб стерегти
Справедливість і Божий страх…
Хочу в домі Твоєму жити,
А не просто приходити в гості,
Прагну вічно з Тобою бути
У Небесній святій високості…
24.11.2008р. (L)(L)
Божий вернісаж
Стежинка змійкою втікає
В осінній, мальовничий ліс;
До себе вабить, закликає
В святково вбраний верболіз...
Все далі, далі в хащу кличе,
В казково - звабливий пейзаж
І ніби мовить: "Чоловіче!
Заглянь в природний вернісаж!
Де всіх художників Художник
Картинну виставку зробив
Й ніхто, крім Нього, не спроможний
Таке створити диво з див!
Живі листочки розкрасити
З зелених в різні кольори
І свято радісне створити
В прощанні літньої пори!"
Вячеслав Радион
Діти вічності
Думки, що в серці у людини,
Ти чуєш, Боже, як слова!
Сердечний намір з середини,
Ніхто від Тебе не схова!
Ти бачиш всіх і всіх Ти чуєш!
Ти й Всесвіт, Боже, сотворив!
І Словом Істини пануєш,
Як Батько серед дітвори!
Хоча порою й не слухняні
Бувають дочки та сини,
Ти ж, як рукою мами-няні,
Накажеш, збавив від вини.
Від ворогів Ти зберігаєш
Святую Церкву, як сім'ю
І в небо тих переселяєш,
Хто волю виконав Твою!
Щасливі ми, що народились
Від Тебе, Боже, у Христі!
В Тобі ростем і освятились,
Як діти вічності, святі!
Вячеслав Радион
З Різдвом Христовим, друзі милі!
Нехай омріяне здійсниться,
Щоб Новий рік зустріти в мирі,
З любов'ю й радістю у серці.
Щоб негаразди оминали,
Натхненням повнилися мрії,
Щоб в душах ваших не згасали
Кохання, Віра та Надія.
Весенняя
24.12.2009, 14:45
Коли я гортаю сторінки століть,
Знаходжу велику подію,
Що, наче маяк, серед моря горить.
Різдво. Народився Месія.
Уява малює величний етюд
Тієї Різдвяної ночі,
Що так з нетерпінням ждав стомлений люд,
До неба підносячи очі.
Поля Віфлиємські, загін для отар,
Дрімають натомлені люди,
І зоряне-зоряне небо без хмар,
І тиша, і спокій усюди.
Була незвичайно казкова та ніч,
Збулась віковічная мрія,
І жителі неба, звістивши в чім річ,
Прославили співом Месію.
Коли ж пастухи, проганяючи страх,
Ввійшли у печеру знайому,
В звичайних, убогих, простих пеленах
Лежало Дитя на соломі.
І як не чекали народи цю мить,
Настала вона так нежданно...
Подумати тільки! Месія лежить.
Флорентийский
26.12.2009, 01:48
На Різдво
Щедро сіє сніжинками зоряне небо,
Відганяє засмучені роздуми геть.
В час Різдва в Україні тихенько до Себе
Немовлятко святе знов скликає людей.
Пастухи знов приходять під
анголів пісню,
Мудреці знов приносять для Нього дари.
І наспівує вітер про радісну звістку,
І від інею срібні стоять явори.
Як колись, самодержець,
на Ірода схожий,
Прагне знищити чисте, святе Немовля.
Але й досі жене вітер хмари ворожі,
І під звільненим небом спочине земля.
Простягаються ручки — рожеві, маленьки, —
Ніби хочуть в обійма прийняти весь світ.
Пригорнути до серця, мов лагідна ненька,
І зігріти у цій українській зимі.
Бо народ ще і досі про Бога не знає,
Не шанує Його, лише мерзне в гріхах...
Ось чому Немовля до цих пір закликає
Неспасених людей в українських снігах
Богдан Смычка
Флорентийский
26.12.2009, 01:52
Він народився…
Він народився зовсім не по-царськи,
В хліві убогім на постелі з сіна…
Марія ніжно пеленала Сина
У переповненні жертовності і ласки.
І очі її сліз щасливих повні,
Хоч болю стільки – аж лилося з чаші…
І усміхнулася собі, згадавши,
Як Він штовхався у святому лоні.
І як Іван відчув Його присутність,
Хоч їх обох ще не було на світі,
І як Єлизавета у привіті,
Їй провіщала осяйну майбутність.
А нині її очі бачать диво –
Дитятко Боже і свою кровинку.
– Який Ти любий, найдорожчий Синку,
І як я хочу, щоб Ти жив щасливо!
В промінні осяйному явлень віщих
Була готова Сину все віддати.
Та не могла збагнути ніжна мати,
Що народився Він для щастя інших.
Його в палатах царських не вітали.
В хліві убогім на постелі з сіна…
Але у небі зазвучала пісня,
Якої жодному цареві не співали.
Василь Мартинюк
Флорентийский
26.12.2009, 03:47
Різдвяна ніч
Ніч ясна. На неба ниві
Зорі золоті тремтять.
Очі матері щасливі
Пестять поглядом дитя.
А від ясел світло ллється
На Маріїне лице.
Мати плаче і сміється
На велике диво це.
Ніч ясна. На неба ниві
Зорі золоті мовчать.
Нині ангели щасливі
Сповіщають благодать.
Кличе в радісну дорогу
Зірка високо вгорі.
Мудреці ідуть зі сходу
І несуть свої дари.
Василь Мартинюк
Флорентийский
26.12.2009, 03:57
Він прийшов!
А ніч тоді була така глуха,
Така сліпа, що осліпила світ.
І він безтямно рився, наче кріт,
У купі безпросвітного гріха.
І був тягар, і був печалі щем...
Та жевріла надія між примар,
Що прийде ось Месія — дивний Цар —
І розжене пітьму своїм мечем.
І залунає переможний гук,
І полум'я шугатиме вгорі...
Та Він прийшов під сяєвом зорі,
Під шурхіт сіна і копитець стук.
Тоді співали ангели й зірки,
І то була вже зовсім інша ніч.
І спали із осяяних облич
Віки чекання і гріха віки.
Василь Мартинюк
Флорентийский
26.12.2009, 04:01
Народився Хліб
Голодний невимовно світ.
Він хліба життєдайного шукає.
Хоч плоть, здається, зовсім не болить,
Але душа і мліє, і ридає.
Волає мозок: «Де пожива, де,
Яка дасть пружності не тільки крові,
Яка і дух з безсилля підведе?
Де хліб смачний, поживний хліб любові?
Юдея ним багата? Може, Рим?
Краї далекі чи місця таємні?
Коли насичусь хлібом пресмачним?..»
І хліб життя з’явивсь у Віфлеємі.
У Домі Хліба народився Хліб!
Хліб милості, надії й оправдання,
Який з любов’ю заглядає вглиб
Сердець
й дає Себе на споживання!
У Домі Хліба народився Хліб!
І відчаю розсипалася глиба.
І світ, який від голоду осліп,
Прозрів, коли того наївся Хліба.
Ісусе мій – Ти Хліб! Твоє Різдво
Величне радістю й метою благородне.
Тебе скуштує зболене єство –
Й ніколи не залишиться голодне!
Василь Мартинюк
Флорентийский
26.12.2009, 04:06
Очікування Різдва
Ще не було Різдва щасливих днів,
Ще світ був повен відчаю і крові,
Він мав любов, але не знав Любові,
Яка б його спасала від гріхів.
Ще не було Різдва, та світ ним снив,
Вже мить його надходила невпинно.
Воли жували сіно безневинно,
Коли дверима Йосип зарипів.
Ще не було Різдва, та вже в імлі
З’являлись обриси великої події,
Вже у потуги й стогони Марії
Вслухалась кожна мишка у хліві.
І раптом крик. Родилось Немовля,
Як родяться усі на світі діти,
І небо почало співати і радіти,
І радісно всміхнулася земля.
На цілий всесвіт в небі заяснів
Гарячий промінь зірки осяйної,
Щасливої, тепер вже різдвяної,
Й покликав у дорогу мудреців.
Вже є Різдво! Відвідав землю Він –
Творець життя і втілення любові,
Що світ омив в Своїй пречистій крові
І знаний як Ісус і Божий Син.
Василь Мартинюк
Флорентийский
26.12.2009, 04:09
У Віфлеємі
У Віфлеємі, в тихім Віфлеємі
В ніч зоряну з’явився в тілі Ти,
На вбогій, з сіна мощеній постелі
Дитятком закричав на всі світи.
Надію провістив дитячим криком,
І ангелам утіхи не втаїть:
— Пастуше, чи старий, чи юний віком,
Йди, подивись, як Він блаженно спить!
А світла, світла — аж до Віфлеєму!..
А світла, світла — боляче очам...
Йдуть пастухи і мають віру певну,
Що Господа вони побачать там.
Ось вулиці міські, ось промені з вертепу.
А може, тут улюблене Дитя?..
Хтось двері відчинив на їх душі потребу,
І бачать всі — родина пресвята.
Усміхнена Марія, Йосип радий
Показують на Спаса в сповитку.
А Він лежить, рожевий, безпорадний,
І радість випромінює тремку!..
Співали всі хвали натхненну пісню,
І миром віяло з Його чола...
Це Він Дитям зійшов на землю грішну,
Щоб перемога над гріхом була.
У Віфлеємі, в тихім Віфлеємі
У ніч зоряну з’явився в тілі Ти,
На вбогій, з сіна мощеній постелі
Дитятком закричав на всі світи...
Василь Мартинюк
Флорентийский
26.12.2009, 04:16
Отари мирно спочивали,
Багаття блимало в степу,
Сріблясті зорі нахиляли
Голівки в темряву сліпу.
Ще цар Давид отак, напевно,
Свою отару мирно пас.
Століття злинули даремно —
Тут зупинивсь, здавалось час.
Можливо, й досі в Палестині
Вартують стада пастухи.
Ті ж самі скелі брудно-сині,
Ті ж самі стоптані шляхи.
Але історія планети
Свій хід змінила ще тоді,
Коли отари спочивали
І пахли трави молоді.
Коли над сонними шляхами
Всесвітній подих зупинивсь,
І ангел в полі з пастухами
Враз сповістив: «Він народивсь!»
Здригнувся світ. А Палестина
Так і лишилась в самоті.
Ісус Христос — її дитина —
Розп’ятий нею на хресті.
Ні хори ангелів над нею,
Ні важкі кроки мудреців
Не розбудили в ній святої
Надії тисяч праотців.
Але ми дякуємо небу,
Що ця надміру довга ніч
Збудила в нас святу потребу
Зустрітись з Богом віч-на-віч.
І ми прийшли до ясел вбогих,
Як ті єврейські пастухи.
Бо лиш туди, в присутність Бога,
Ведуть житєвії шляхи.
Юрий Вавринюк
Флорентийский
26.12.2009, 04:25
Різдво
Як день весни, що заходу не знає,
Як мудрості живої торжество,
Як сім небес, що в шибці кожній сяє,
Господь наш людям дасть у дар Різдво.
І ось вночі накресленим порядком
Над немовлям в колисці — над Царем —
Засяяла зоря, щоб стати нам світанком,
Прозорливцем віків й поводирем.
Дитя наділять щедрими дарами
Волхви зі сходу. Та чи зможеш ти
З людьми їх порівняти і серцями,
Які Йому приносим, як світи?
Йому до ніг, Хто жив не як лінивий,
А, зруйнувавши пекло вогняне,
Своїм життям заплатить в час великий
За душ людських безсмертя осяйне.
Юрій КАМІНСЬКИЙ
Весенняя
26.12.2009, 12:28
Дзвенять колядки в ніч святу, серця несуть хвалу Христу. Бо Він спасти нас в світ прийшов і нам приніс Свою любов.Дзвеніть колядки і псалми, і не вмовкайте серед тьми!!!
Весенняя
26.12.2009, 13:13
Різдвяна ніч...Хіба сказати вдасться, як повно в ній і таємниць, і мрій, і спогадів, і снів, і скільки щастя, і мрій у вспомненні надій?! Бо це ж та ніч, в якій зоря засяла,- й на цілім світі НОВА РАДІСТЬ СТАЛА!!!
Весенняя
26.12.2009, 14:41
Христос рождається!Радійте люди!
Над темним світом зійшла зоря.
Спішіть оглянути ви Боже Чудо, несіть дари для славного
Царя!
Флорентийский
28.12.2009, 15:55
Життя
Життя - не легка річ...
Візьміть, самі простежте:
Життя - це в темну ніч
Знайти вузеньку стежку
І сміло нею йти
Так звично, як додому
Ідеш з дороги ти,
Забувши, геть про втому.
Життя - це згусток мрій,
Бажань широка нива,
Це спів весняний мій
І сміх дітей щасливий.
Життя - важкий урок,
В кінці його екзамен.
Життя - це в вічність крок,
Омріяну віками!
Життя - це неба синь,
Це стигле в полі жито.
Життя - це Божий Син,
Що нас навчав, як жити.
Тому чимдуж спіши,
Пізнай, що щастя в Бозі!
І Він в твоїй душі
Відкриє новий розділ.
Анатолій Бабачук
Флорентийский
28.12.2009, 17:27
Небесний дар
Небесний дар,- вірші складати
Про Тебе, Боже Всеблагий,
Любов і милість оспівати,
Що все Твоє і я є Твій!
Наповнив серце,Ти,словами
Подяки,радощів й хвали
І в ньому Свій кордон поставив
Від злоби,лестошів й хули.
Нехай несеться пісня слави
Від флори,фауни,людей
Тобі Творець,наш Бог Державний,
Що серце зустрічі так жде!
Вячеслав Радион
Флорентийский
02.01.2010, 23:15
Ступає січень тихим кроком,
кружляє в вальсі білий сніг,
з Різдвом Христовим з Новим Роком вітаю
щиро вас усіх!
Нехай малий Ісус на сіні,
що в темну ніч на світ прийшов,
дарує вам надію, віру і любов!
Флорентийский
03.01.2010, 02:21
Пілігрим
На крилах вранішніх вітрів
Летів я до морів далеких,
Як від гнізда свого лелека
До незнайомих берегів.
Я заблукав посеред скель,
В темряві мороку безмежнім.
Палив мости, фортеці, вежі
Один у вихорі пустель.
Та Ти й тоді за мною стежив
З небесно-зоряних осель.
В пустелі квіти проросли,
Темряву світло розігнало,
З руїн моє життя постало,
Зі скель джерела полились.
Я встану рано на зорі
Тобі хвалу, Святий, віддати!
Ти вже спішиш мене вітати
Й ласкаво дивишся згори.
Весенняя
04.01.2010, 12:21
Неначе в казці
Добрим дивом
Хай новий рік у дім ввійде,
Щоб цілий рік жилось щасливо
І завжди малося усе!
Хай рік новий, Різдво Христове,
Вам подарують дні казкові,
Мов чистий сніг
Що землю гріє
Хай зігріває Вас надія!
З новим Роком !!!
!
Чому цінуєм ми усе,
Коли є страх, що вже втрачаєм,
Чому нам байдуже на все,
І лиш з бідою помічаєм.
Що справді варте щоб себе,
Ми всім старанням приділяли.
І що в житті є дороге,
І варте, щоб це цінували.
Але буває, що запізно,
Скарби життя ми розумієм.
Нема тоді вже вороття,
Ніщо змінити не зумієм.
Лиш чудо може помогти,
Але ж чудес не так багато.
Тож краще думати завжди,
Щоб потім вже не жалкувати
Глянь оком щирим, БОЖИЙ СИНУ,
На цю страждальну Україну.
Ти цілий світ любов'ю спас,
То ж об'єднай сьогодні нас.
Хай буде радість в кожній хаті,
Щоб ви і ми були багаті,
Щоб діти наші підростали
Й традиції не забували.
Усі горнімось до рідні
на батьківщині й в чужині,
З РІЗДВОМ СВЯТИМ усіх вітаймо
Й тих,що не з нами,пам'ятаймо.
Сідаймо за столи святкові
У сподіваннях і любові,
Заколядуймо разом всі -
ХРИСТОС родився на землі!
В пору цю, коли падає сніг
І морози чимдуж припікають,
Знов на землю спішить Новий рік —
З ним сердечно усіх вас вітаю.
Хай моїх поздоровлень потік
У серцях ваших лунко озветься
І хай вам наступаючий рік
Принесе лише радість та щастя.
Хай ялинки святкової цвіт
І вогнів новорічних гірлянди
Шлють від мене гарячий привіт,
А в додачу — розквітлі троянди.
І бажаю я кожній сім'ї
Процвітання та щедрої долі,
Щоб любові й добра ручаї
Не всихали у душах ніколи.
Зичу сонця та світлих надій,
Миру й втіхи на кожному кроці,
Також здійснення планів і мрій
У прийдешньому Новому році!
Неначе в казці
Добрим дивом
Хай новий рік у дім ввійде,
Щоб цілий рік жилось щасливо
І завжди малося усе!
Хай рік новий, Різдво Христове,
Вам подарують дні казкові,
Мов чистий сніг
Що землю гріє
Хай зігріває Вас надія!
З новим Роком !!!
!
Амбровая Вуаль
18.01.2010, 19:49
Моя Охорона (за пс.120)
Свої очі я зводжу на гори,
Звідки прийде мені допомога!
Що тривоги, страждання і горе?
Бог — твердиня моя й осторога!
Той, що небо та землю вчинив,
Всемогутній, Святий, Милосердний.
Він з терпінням мене научив:
Стань на слові упевнено й твердо!
Не хитнеться моя нога,
Бо зі мною Твоя Охорона.
Бачу: лук вже напнувсь, як дуга…
Не боюсь, бо Твій щит — перепона
Від вогненних загострених стріл,
Від ударів небесних світил,
Від меча, що рубає навпіл,
Від лукавих, підступних мірил…
Лиш з Тобою від смерті спасусь.
Ти — є двері у Вічне Небо!
Просто кличу: Господь мій, Ісус!!!
Я з Тобою іду до Тебе…
Галина Левицька
Струн душі рука Христа торкається,
І душа піднесено співа.
Пісня ще одна на світ з'являється
Про Того, Ким серце ожива.
То про Тебе трелями ласкавими
Птах співа у купелі садів.
Хочу я життя нове прославити,
Та нових знайти не можу слів.
Твій привіт нам посилають лагідно
Всі лани квітучі і сади.
То любов Твоя, і дар Твій радісно
Я прийняв у душу назавжди.
Ту любов, той тихий подих вічности
Чую я у гомінкому дні,
І Тебе люблю я повним ніжности
Щирим серцем, що Ти дав мені.
Струн душі рука Христа торкається,
І душа піднесено співа.
Хай ніколи спів цей не кінчається!
То співа сама доба нова.
Автор слов: Євген Аксарін
Сьогодні чуєш ти
Сьогодні чуєш ти, Христос зове тебе -
Віддай Йому життя, щасливим будеш ти.
Сьогодні чуєш ти, Христос зове тебе -
Віддай Йому життя, цілком всього себе.
Радість, о радість відчуєш тоді,
Радість, о радість, радість тільки в Христі.
Радість, о радість поповниться в небі твоя,
З радістю будеш славити вічно Христа.
В серце прийми Христа - і зміниться життя,
Тоді ти скажеш всім: щасливий я в Христі.
В серце прийми Христа - і зміниться життя,
Тоді ти скажеш всім: прийдіть до Господа.
Сховалось сонце десь за краєм неба
Сховалось сонце десь за краєм неба,
Запанувала тиша в цілім світі,
О, як же я очікував тієї миті,
Коли всім серцем пригорнусь до Тебе.
Благослови, благослови,
Благослови мене,
Благослови мене, Святий мій Боже.
Я знаю, тільки Ти мене навчиш
Любить і ворогів благословляти.
Душа моя благає Тебе розмовляти,
Вона, як те вікно - уся навстіж.
Молюсь до Тебе, хоч мовчать вуста.
Молюсь всім серцем, сповненим любові.
Подяка і благання в моїм кожнім слові.
Моя молитва щира і проста.
Весенняя
06.02.2010, 13:42
Як манить душу голубінь небес,
Як хочеться мені злетіти вгору,
Піднятись вище, ніж гірський хребет,
Що ледве вдалині осяжний взору.
Як хочеться мені забути біль,
Нічні зітхання і гірку сльозу,
Та досягти в стрімкім пориві ціль –
Таку жадану, чисту, неземну,
Щоб злитися в блаженному єднанні
З Христом моїм у вічній красоті.
Як хочеться мені в цей час останній
Прожити кожен день у чистоті,
У святості і у святих стремліннях,
В моліннях щирих вічному Творцю,
У прагненні небесного нетління,
Щоб вірним залишитися Отцю.
Весенняя
16.02.2010, 13:00
Любов над усе!
1 Кор. 13 розд.
Коли нема в душі моїй любові,
То став подібним я до жебрака.
Хай навіть ангельські я знаю мови -
Та я ніхто, ніщо моє життя.
Любов не заздрить і не чинить злого,
За ненависть відплачує добром,
Завжди прощає, не шукає свого,
Ніколи не перестає любов!
Все довготерпить, хрест несе покірно,
Радіє правді, вірою живе.
Усе мине, бо все на світі тлінне,
Любов ніколи не перестає!
Ні слави, ні багатства не шукає,
Не лицемірить в простоті своїй,
Хоч часто в неї каменем кидають,
Хоч забувають дякувати їй...
Я хочу так любити, як Спаситель,
Так провести життя своє земне.
Все тлінне, тимчасове в цьому світі,
Любов же вічна, вища над усе!
Весенняя
16.02.2010, 14:43
В долонях у Бога
О, Боже мій!!!
Я дякую, що я в Твоїх долонях!
І навіть якщо неміч й тіснота…
І темрява пульсує біллю в скронях…
Й життя, як птах, із тіла відліта…
Я дякую, що я в Твоїх долонях!!!
Ніхто й ніколи не розлучить нас,
І не відділить від любові Бога!
В Твоїх руках і мить, і день, і час…
Ти — істина, життя й моя дорога.
Я думаю про Тебе, Боже мій!
Я прокидаюсь, а Ти ще зі мною…
Який же Ти Величний і Живий!!!
Бажаю йти, Ісусе за Тобою!
Ніхто й ніколи не розлучить нас,
Тобі, Господь, я щиро довіряю,
Бо кров Твоя цінніша всіх прикрас
У всесвіті…
Вона мене і зараз омиває…
Куди від Духа я Твого піду?!
Без Нього я пуста і несмілива,
Сама піду — спіткнусь і упаду…
І лиш з Тобою справді я щаслива.
Я дякую, що я в Твоїх руках!
Турботою мене Ти огортаєш
І відступає геть і біль, і страх—
Мене Ти Божим миром наповняєш!
Весенняя
26.02.2010, 14:31
-2-
Поводься із достоїнством, хоч як би,
Хто інший знов тебе не називав.
Донька Царя від нині ти й назавжди,
Не забувай своїх нових ти прав.
Але ті звички, що придбалися раніше
Не раз давались дівчинці взнаки,
Хоч часто їй здавалося, що більше
Подібне не дозволить вже собі.
Могла вона поводитись нечемно,
Невмитою виходити у двір,
Із світла заховатись в місце темне
І нишком там сидіти до тих пір,
Допоки ніжно й лагідно не кликав
Її Отець й до Нього йшла вона,
Знаходячи відраду і утіху,
Його любов й пробачення сповна.
Але роки ішли і з плином часу
Доросла стала дівчинка вже та,
Перебуваючи у царському палаці
У внутрішній красі Царя росла.
Коли її стрічали перехожі –
То впізнавали в ній її Отця,
Була вона тепер на Нього схожа,
Бо з середини сяяла уся.
Весенняя
26.02.2010, 14:53
ЦАРСЬКА ДОНЬКА
Маленьку дівчинку у одязі брудному
Високий Пан веде у Свій палац,
При цьому каже: “Ти тепер удома,
Обличчя витри й відтепер не плач!”
В палаці бережно мале дитя обмили,
Стару одежу викинули геть,
У білосніжні шати нарядили,
Вдягли голівку в золотий вінець.
Тоді маленька дівчинка дізналась,
Що усиновлена вона Царем царів,
Такої долі і не сподівалась,
Що буде жити поряд з Паном цим.
Таким ласкавим, добрим, ніжним, щедрим
Подібного не бачила вона.
Він розповів, як був готовий вмерти,
Щоб поряд з Ним вона завжди була.
До царського тепер належиш роду,
Запам’ятай, що ти – донька Царя,
Від попереднього господаря свободу
Отримала від нинішнього дня.
О,НЕБО!
О, небо! Мій зір полонило...
Я колись там зустрінусь з Христом.
І зараз туди б полетіла,
Але мушу ідти цим шляхом,
Крок за кроком з нелегким хрестом.
О, небо! Блакитні простори...
Там не буде печалі і сліз;
Співають для Господа хори;
Де немає життевих вже криз,
Та від горя заплаканих лиць.
О, небо! Блакитне небо!
Вже не довго будемо там.
Довіритись Богу лиш треба
І так жити, як каже Він нам;
По Христовим ідучи слідам.
Светлана Бурдак
Весенняя
15.03.2010, 11:45
Я падаю перед Тобою ниць
З подякою і з піснею хваління,
Бо ти відкрив найбільшу з таємниць,
Найкращу з таємниць – мого спасіння.
Душа моя пізнала в щасливу мить,
Що муки Ти прийняв й пекучі болі,
Аби вона могла щасливо жить
В країні світла, радості і волі.
Душа моя пізнала диво з див
І не натішиться, мій Господи, Тобою,
Бо Ти сповна за неї заплатив,
За всі її гріхи Своєю кров’ю.
Drakosha
19.03.2010, 18:38
Коли сумно тобі - посміxнись!
Коли біль на душі - поділись!
Коли радість навколо - радій!
Коли друг зажуривсь - пожалій!
Коли серце коxає - неxай!
Коли щастя немає - бажай!
Коли любиш когось - не мовчи!
Коли важко тобі - закричи!
Коли жити не хочеш - терпи!
Коли крила розкрились - лети!
Коли ворог образив - пробач!
Коли горе спіткало - поплач!
Коли щастя зумієш знайти,
ПОСТАРАЙСЯ ЙОГО ЗБЕРЕГТИ..
Моя сестричко! Будь благословенна.
Тебе люблю. За тебе я молюсь.
Будь в Господі щаслива і натхненна
На ті діла, що дав тобі Ісус!
Велична мить: із серця Батька-Бога
В цей світ чудовий народилась ти!
Хай словом Божим світиться дорога
Й веде тебе до Божої мети.
Коли я плачу – ти зі мною плачеш,
Коли радію – ми радієм вдвох!
Своїм життям не граємо в удачу:
Надія наша, наша віра – Бог!
Ми разом – у молитві і в роботі.
Приносить радість істина оця:
Ми сестри у Христі, а не по плоті,
І Дух Святий поєднує серця!
Я падаю перед Тобою ниць
З подякою і з піснею хваління,
Бо ти відкрив найбільшу з таємниць,
Найкращу з таємниць – мого спасіння.
*
Душа моя пізнала в щасну мить,
Що муки Ти прийняв й пекучі болі,
Аби вона могла щасливо жить
В країні світла, радості і волі.
*
Душа моя пізнала диво з див
І не натішиться, мій Господи, Тобою,
Бо Ти сповна за неї заплатив,
За всі її гріхи Своєю кров’ю.
Не випускайте з вуст молитви
Без болі в серці за других.
Молитва – це духовна битва,
Для молодих і для старих.
Нехай у вас із серця лине
Свята, Божественна любов,
Нехай Господь вас не покине
І буде з вами знов, і знов.
БОЖІ ОЧІ
Є глибокі Очі, сині-сині,
Божі Очі Доброго Христа,
Що маленькій сплаканій дитині,
Заспокоять душу аж до дна.
І очистять, і благословлять так просто
Божі Очі, повні доброти,
Що, здається, станеш вище зростом
Від життєвої мирської суєти.
Тільки, як у гордості жорстокій
Ступиш раптом на нечистий шлях,
Божі Очі зранить біль глибокий,
Сльози затремтять у тих Очах...
Drakosha
06.04.2010, 10:50
Христос воскрес! Радіє все в природі,
Своїм промінням сонце шле з небес
На землю радість всім народам,
Теплом свідкує: Він воскрес!
Христос воскрес! – свідчить трава зелена,
Хоч ще мала, все ж лине до небес
Отцю віддати честь неоціненну –
За те, що Син Його, Христос воскрес.
Христос воскрес! Воскреслого вітає
Творіння все, даючи йому честь;
Сама найменша пташка, й та співає
Чудову пісеньку: Христос воскрес!
Христос воскрес! Я хочу теж співати
Ту дивну пісню Богові небес,
Його Ім’я достойно величати
За те, що Син Його, Христос воскрес.
Христос воскрес, давно вже світить сонце,
Але світ грішний спить ще майже ввесь;
Прокиньсь, поглянь в сердечнеє віконце –
Спаситель твій воістину воскрес!
Христос воскрес! О, люде, не вагайся,
Своїм гріхам вже положи кінець,
З народом Божим назавжди з’єднайся
І разом з ним кажи: Христос воскрес!
В траві фіялочки зітхають
І пролісок тремтить увесь,
Розквітла яблунька аж сяє -
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
У ці урочисті святкові дні сердечно вітаю вас,
дорогі друзи,
з Воскресінням Христовим, з Пасхою Христовою,
і нехай царюють у ваших серцях
радість і душевний спокій.
Знову тануть сніги,
розлилися струмками,
Мочать віття верби , воду «котики» п’ють,
Вже виспівують пташки лісами й лугами,
В цю неділю вербичку із церкви несуть.
Це неділя свята,нині Бог на осляті,
У покорі з’явивсь в місті слави й ганьби,
Бо сьогодні під викрик-« осанна»- в проклятті
Розіпнуть тебе, Христе , безумні раби.
Єрусалима білі ребра...
Єрусалима білі ребра
у раці гір під склом небес
чого шукаєте живого
поміж мерців? Христос воскрес!
Христос воскрес чекає Чаша
живої сповнена води
а тут стіна плачу не наша
а тут лише Його сліди…
та знову ми Фоми нащадки
йдемо молитись над гробами
і милосердно відчиняє
для нас Господь небесні брами
Галина Манів
Життя — це посмішка уранці,
*Це фотографія у рамці,
*Життя — це посмішка крізь сльози,
*Життя — це сонце і морози!
*Життя — це квіти навесні,
*Життя — це жарти і пісні.
*Життя — це кайф, як не крути,
*Його нам варто перейти!
*Життя — це щастя, що навколо,
*Це біль, що серце всім колола.
*Життя — це вулиці, це люди,
*Життя — природа, що усюди.
*Життя — це віддане кохання,
*Життя — це мрії, сни, зізнання.
*Життя — любити до останку,
*А не любити до світанку!
Пресвята Тройця
* *
...О день насущний. Золоте насіння
До сонця пророста з земного лона.
Сади червневі і зеленопінні.
Над ними – золочених бань корона.
* *
Серед садів й соборів йде Неділя,
Зелені шати дав їй світозар.
На пелюстинки сніжно-білих лілій
Паде моя молитва і сльоза...
* *
Стою серед садів, сповита болем...
Втішителя душа блаженна жде –
Галузочку Надії Білий Голуб
В страждальне серце лагідно кладе.
* *
Хрещену душу коронує Божа Тройця,
І пісня, у якій горить Іскра,
З сльозинки проростає в Небо – Сонце.
О світе! Стань Апостольством Добра!!!
* *
* *Надія Кметюк
Весенняя
19.04.2010, 16:10
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Ліна Костенко.
* *
.
Весенняя
20.04.2010, 13:03
.
А час іде... Невпинно дні минають,
Спішать, летять роки у небуття,
Вони тебе служити Богу закликають,
Не проживи даремно ти свого життя.
А час іде... Нам не спинити миті,
Не наздогнати пройдених років,
Вони туманом небуття покриті...
Для Бога доброго ти що зробив?
А час іде... Закінчиться земна дорога.
Чого вартує все твоє життя?
Коли предстанеш перед свого Бога,
Не буде часу більш для каяття.
А час іде... Невпинно в небо кличе,
Своїм життям усім прослав Христа,
Бо ж зустріч з Богом з кожним днем все ближча...
Де вічність буде, друже мій, твоя?
.
Коли сумно тобі - посміxнись!
Коли біль на душі - поділись!
Коли радість навколо - радій!
Коли друг зажуривсь - пожалій!
Коли серце коxає - неxай!
Коли щастя немає - бажай!
Коли любиш когось - не мовчи!
Коли важко тобі - закричи!
Коли жити не хочеш - терпи!
Коли крила розкрились - лети!
Коли ворог образив - пробач!
Коли горе спіткало - поплач!
Коли щастя зумієш знайти,
ПОСТАРАЙСЯ ЙОГО ЗБЕРЕГТИ...
Флорентийский
27.04.2010, 01:38
.
До ніг Твоїх
Сплету вінок з весняних диво-квітів,
що квітнуть Милістю і Радістю Творця,
силу лілово-голубої материнки,
і п"янкий запах листя чебреця,
і нагіток цілющий лист добавлю,
кульбабок сонячним промінням огорну,
барвінка пелюсточками приправлю,
і серце своє в нього уплету,
і вдячність щиру,що я є у світі,
й за те,що Милістю Творця свого живу,
в вінок з весняних диво-квітів увіллю я,
до Ніг Ісуса із благоговінням покладу.
Мария Бондаренко
Ім"я Твоє
Я зову Тебе Ніжним Світанням,
Що вітає небес голубінь,
Я зову Тебе Вічним Коханням,
Що народжує Радості Дзвін.
Я зову Тебе Лагідним Вітром,
Що голубить зелені ліси,
Я зову Тебе Сонячним Світлом,
Що відблискує в краплях роси.
Я зову Тебе Дощиком Чистим,
Відгомінням в весняних горах,
ФіалкОвим Букетом Барвистим,
ВишивАнкою в ранішних снах.
Я зову Тебе Тайною МИті,
Тихим Покликом Голосу Мрій,
В солов"їних пісень розмаїтті
Нових днів,сподівань і Надій.
Мария Бондаренко
ГОСПОДНІ РУКИ
* *
У захистку Господніх рук живу.
Тепло їх відчуваю, серце грію.
Так сонце пестить весняну траву,
Так руки матері дитя леліють.
* *
З рук Божих маб силу і красу
І п*ю із ниї цілющий мед любові.
Троянду серця світу принесу,
Аби пізнав він пахощі Христові.
* *
На квітці серця диво-пелюстки
Теплом зігріті Божої долоні
Їм любо в сховку ніжної руки,
Як соняху стрункому на осонні.
* *
Від нього ця гармонія свята.
Довершив, як ніхто ніде не вміє.
О сховок благодатний рук Христа-
Нехай душа цвіте і духмяніє.
* *
* *Василь Мартинюк
Амбровая Вуаль
16.05.2010, 21:14
В долонях у Бога
О, Боже мій!!!
Я дякую, що я в Твоїх долонях!
І навіть якщо неміч й тіснота…
І темрява пульсує біллю в скронях…
Й життя, як птах, із тіла відліта…
Я дякую, що я в Твоїх долонях!!!
Ніхто й ніколи не розлучить нас,
І не відділить від любові Бога!
В Твоїх руках і мить, і день, і час…
Ти — істина, життя й моя дорога.
Я думаю про Тебе, Боже мій!
Я прокидаюсь, а Ти ще зі мною…
Який же Ти Величний і Живий!!!
Бажаю йти, Ісусе за Тобою!
Ніхто й ніколи не розлучить нас,
Тобі, Господь, я щиро довіряю,
Бо кров Твоя цінніша всіх прикрас
У всесвіті…
* Вона мене і зараз омиває…
Куди від Духа я Твого піду?!
Без Нього я пуста і несмілива,
Сама піду — спіткнусь і упаду…
І лиш з Тобою справді я щаслива.
Я дякую, що я в Твоїх руках!
Турботою мене Ти огортаєш
І відступає геть і біль, і страх—
Мене Ти Божим миром наповняєш!
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *13-14.05.20009р.
* * Галина Левицька
В Божому Світлі
*
*Я приходжу до Тебе і стаю на коліна…
Вірю в Божого Сина!!! Освяти і омий!
Ти — Могутній і Вірний,
Ти — Благий і Нетлінний!!!
В моє серце поглянь і його перевір.
Подивись, чи не йду я дорогою злою
І на вічну дорогу мене попровадь.
Ти є Світло!!! Не дай же блукати пітьмою,
Порятуй від спокус і нечистих принад!
Я виходжу у світло. Ще мружаться очі…
Порятуй від думок і поганських утіх,
А душа умирає, як листя, тріпоче,
Бо у Божому Світлі виявляється гріх!
Поклади на уста мої пильну сторожу.
Чим наповнене серце — те й говорять уста…
Обнови розум мій, Своїм Словом, о Боже,
Щоб із серця лилася Твоя чистота…
*
*Галина Левицька
.
Радію я і славлю, Тебе, Боже
За кожний день, що Ти даєш в житті.
Хто, як не ТИ, так турбуватись може!
Все необхідне посилаєш Ти.
Я тішуся і сонцем в небі ясним-
Тобою створене світило це.
І небом голубим, таким прекрасним,
З мільйонами зірок та місяцем.
І горами, що ген за небокраєм
Синіють, затуманені здаля.
І птаством невгамовним, що співає
З самого ранку до заходу дня.
Повітрям чистим, створеним Тобою
Я дихаю й живу на цій землі.
Моє єство наповнене хвалою
За все, за все, що Ти даєш мені.
Яка краса, який то розум в Тебе
Не можу осягнуть соїм земним.
На власних крилах віри я у небо
Лечу зустрітися з Могутнім і Святим.
.
.
Кожен день в небесну голубінь
*Я духовні очі підіймаю
*І Твоїх Глсподь благословінь
*Як дощу весняного чекаю
*Так *як землю вранішня роса
*Вмить одну зволожує від суші
*Так вони в нас творять чудеса
*Оживляють наші грішні душі
*Знає Бог послати що кому
*Для життя земного і служіння
*Щоб служили вірно ми Йому
*Він дає свої благословіння.
. *
.
У молитвi схиляюсь на колiна в тишi
i Тебе я благаю -Бог Владико душi...
Вiйди в серце благаю,Сам царюй у ньому,
я Твiй голос впiзнаю,Твое слово прийму!
Весенняя
21.07.2010, 11:57
СХОЖИЙ НА БАТЬКА
Мені назустріч незнайомець йде,
Я ввічливо до нього привітався.
Мене питає він: “Ти чий будеш?”
І тільки відповісти я зібрався,
Як він собі за мене відповів:
- Ти син Івана, правильно гадаю?
- Так, вірно, - брови я дугою звів, -
Але я, дядьку, зовсім вас не знаю!
- І я, синок, тебе до сих не знав,
- Сьогодні вперше я тебе побачив,
Але чий син – одразу я впізнав,
На тебе дивлюсь і Івана бачу.
- Так кажуть всі – на батька схожий я
Не тільки зовнішністю в нього я удався,
І голос, і манери, і хода...
Як був малий і якось заблукався
Чужі мене додому привели,
Бо сам за себе я не вмів сказати,
Зраділій мамі в руки віддали...
Я, кажуть всі, - це вилитий мій тато!
Ця приповідка взята із життя
Важливої нас істини навчає:
Якщо я Бога Всемогутнього дитя
То чи на Нього схожий вигляд маю?
Чи буду впізнаний зустрічними людьми
Я як Отця Небесного дитина:
Яким являється духовний вигляд мій?
Чи прийме Бог мене як Свого сина?
Весенняя
21.07.2010, 13:06
Не нарікай у труднощах
Не нарікай у труднощах ніколи,
Не пожадай того, що ближній має.
Втомившись, зупинись, поглянь навколо...
Ти в винограднику!.. Тебе Господар знає.
Хіба відразу гроно соковите?
Чи всі плоди дозріють одночасно?
Не раз потрібно і дощем полити,
Й обрізати сухі галузки вчасно.
Не нарікай... Не заздри тим, хто вище,
У кого є вже зав’язі багато.
До тебе Садівник сьогодні ближче,
Він бачить, де потрібно підв’язати.
І хоч тремтить від холоду листочок,
Та не впаде, поки Господь не скаже.
Не нарікай... Бог любить Своїх дочок,
Синів Своїх підніме, перев’яже.
Ти в винограднику. Не бійся рук Христових,
Господар знає, як ти прищепився.
Сухе одріже, щоб зростало нове,
Щоб плід добром і щедрістю налився.
Не нарікай у труднощах ніколи.
Тебе Творець ростив аж до сьогодні.
Поглянь навколо, як доспіли грона!..
Ти в винограднику! А він же є Господнім!
Весенняя
30.07.2010, 11:09
Підкріплення
Повір у Бога, друже милий,
Його всім серцем полюби.
Він дасть тобі Своєї сили,
І прагнення до боротьби.
За правду, мир, любов і спокій,
За все прекрасне і святе,
Живе, духовне і високе,
Шляхетне, чисте і просте.
І хай дитинства друг сміється,
Чи нерозумний рідний брат.
Ти всім роби добро, й вернеться
Воно до тебе у стократ.
Люби братів, сестер убогих,
І найлютіших ворогів.
Це — найцінніший дар від Бога.
Це — море ніжних, теплих слів.
І навіть як любов остигне
У багатьох братів святих,
Ти увійди до комірчини
І щиро помолись за них.
Василь Процюк
Весенняя
30.07.2010, 11:11
Ім’я на долонях
На долонях Своїх тебе вирізьбив Я...
Ісая 49:16
На долонях Твоїх мого імені знаки.
На долонях Твоїх — моя доля й життя.
Піклувався завжди, не чекаючи дяки,
І носив на руках, як маленьке дитя.
На долонях Твоїх... Невимовнії жахи —
На хресті карбувалися літери ці.
Їх писали іржавії римськії цвяхи
На скривавленій зболеній Спаса руці.
На долонях Твоїх... Вони ніжно торкались
До людської біди, до душевних страждань.
Хворі вірили в них, від прокази зчищались,
І тепліли серця від святих сподівань.
І ніщо не зітре мого імені звідти,
І не зблякне від часу цей запис життя.
О, Творець і Владика, дай сили прожити
У покорі ці дні, що невпинно летять,
Щоб не стер свого ймення своїми ж гріхами,
Щоб не втратив я право на батьківський дім,
Щоби там, за Йорданом, святими руками
Ти обняв мене ніжно...
Щоб був я
назавжди
Твоїм!
Юрій Вавринюк
Весенняя
30.07.2010, 11:45
Народилось життя. Заясніли рожеві світанки
Ніжних весен земного людського буття.
Народилось життя. І шукає надійних пристанків
В тихім спалаху днів, що у вічність летять.
І життєвий мотив зазвучав всім до болю знайомий —
Перший крик немовляти неначе спинив суєту.
Посміхнулася мати й безмірну утому
Перелляла у вдячність своєму Христу.
Народилось життя, щоб любити, терпіти, страждати,
Хрест нести, а чи, гордо вдягнувши вінця,
Вмити руки й обтерти в заплямлені шати
Кров’ю тих, хто за правду стояв до кінця.
Народилось життя — і схилились в смиренні коліна...
І простенькі слова сколихнули світи.
— Боже мій, — молить мати, — дітей від гордині
Й від людської злоби збережи, захисти.
Як же страшно частинку себе в руки ката
Їй віддати на плаху, на розп’яття.
Та ще гірше в зрадливій усмішці Пілата
Упізнати життя. Богом дане життя.
Весенняя
31.07.2010, 13:02
* * *
Не той святий, хто помилок не чинить,
Бо на землі таких людей нема.
А той, хто вміє визнати провини
І не відкриє уст своїх дарма.
У кого правда — не в словах, а в ділі.
Хто Божого шукає — не свого.
Хто не обходить бідних за три милі
І не кепкує з ближнього оков.
Хто бачить душу лиш очима віри
І знає силу, що в крові Христа.
Хто вміє гріх людський прощать без міри —
Така людина є єством свята.
І святість цю вона не заробила
Ділами благочестя, в молитвах...
Євангелії душу воскресило
Та освятило в вічних небесах!
Лідія Гапонюк
Весенняя
31.07.2010, 21:06
* * *
Ще небо не прорвалося водою,
Не б’ють джерела з-під землі ключами,
Але сказав уже Всесильний Ною:
«Зайдіть в ковчег. Я зачиню за вами».
В ковчезі затишно, безпечно і приємно.
Там люди й звірі обминули чвари.
А за ковчегом раптом стало темно.
Гримить і блискає, і гонить вітер хмари.
Зайдіть в ковчег — то Боже повеління,
Останній шанс для порятунку світу.
Послухавсь Ной: даровано спасіння,
Після потопу — райдуга завіту.
Нехай над нами небо голубіє,
Хай надвечір’я золотить заграва.
Христос-Господь, в Твоїй крові надія,
Ти наш ковчег! Хвала Тобі і слава!
Світлана Касянчик
Весенняя
02.08.2010, 11:18
* * *
Нестримно дні плинуть в роки
У клопотах, планах і мріях…
Без Бога міцної руки
Прожити ми їх не зумієм.
Здається, продумав усе
І крок передбачений кожен.
Дозволь, хай в щоденник внесе
Свої корективи Дух Божий.
Й дарма, що сльоза на очах
Чи серце стиснулось від болю,
Аби лиш — слова на устах:
«Хай буде Твоя, Боже, воля!»
Ольга Міцевська
Весенняя
02.08.2010, 14:07
* * *
Кожен день, як урок довіри,
Кожен день, ніби в прірву крок.
І хоча помилок без міри,
Повно й сонця, пісень, зірок.
Як ступаєш у нікуди –
Зверху небо і знизу теж, –
Серце б’ється одним: “Лети!
Не впадеш, не впадеш, не впадеш!”
А спіткнешся, то маєш крила.
Сумнів геть! Бо з тобою Бог.
Знову котиться з гуркотом брила
У провалля твоїх тривог.
Зоряна ЖИВКА
Весенняя
03.08.2010, 11:44
Полюби… Прости… Благослови
Полюби… Прости… Благослови…
Коли важко, камінь в грудях тисне,
Коли хтось поклав його навмисне,
Доторкнися струн душі живих.
Перед небом трепетно відкрий
Почуттів захованих скарбницю.
Глянь у слова Божого криницю:
Чи там має місце гнів людський?
Помсти в двері серця не впусти.
Хай спіткнеться об поріг любові,
Стане хай безсилою у слові.
Віднови зруйновані мости.
Те, що ворог кинув на сміття,
Підніми й промов: «Усе прощаю!
Ти — мій брат! Тебе благословляю,
Бо люблю! А в цім моє життя!»
Олена Романішина
Весенняя
05.08.2010, 09:42
???????
У молитві схиляюсь на коліна в тиші
І Тебе я чекаю, Бог - Владика душі.
Ввійди в серце, благаю, Сам засяй у ньому,
Я Твій голос пізнаю, Твоє слово прийму.
Всі щоденні турботи залишили мене,
Серце тиснуть скорботи, сон нічний не бере.
Дасиш відповідь, знаю, на питання душі,
Тож приходь, я благаю, у вечірній тиші.
Словом правди щоденно шлях життя освітляй,
Дай надію нужденним, тайни нам відкривай,
Щоб прийнять життя слово, щоб горіли серця,
Щоб іти до обнови, до Небес, до Отця.
?????????????
Весенняя
27.08.2010, 18:00
Життя, це казка, а місцями драма.
Це лист паперу списаний увесь.
Це пожовтіла, постарівша рама,
Де в полотні вмістився світ наш весь.
Життя, це день і ночі, ночі, ночі.
Це є туман з промінчиком одним.
Це океан, безмежний наче очі
І крапля одночасно разом з ним.
Життя, це я і ти, і всі ми разом.
Це є кохання і нове життя.
І це є головне, інакше марно
У серці відчували би биття.
Весенняя
02.09.2010, 15:27
Листок.
Мене від гілки осінь відірвала,
Від матері, від соків, від життя.
І по кривій смертельного лекала
Я падав вниз в болото і сміття.
Земне тяжіння мороком могили
Вже дихало у зморщене лице.
Я ще в польоті, тільки вже — безкрилий.
Я ще живий. Та повнюся свинцем.
Внизу — калюжі, чоботи й колеса.
Внизу зітруть у порох плоть мою.
Внизу в покоси зжмакані зачеше
Мітла байдуже. Там і зогнию.
І раптом —
* * * * * * * * * * * * * руки.
В теплі, ніжні руки
Я опустився, стомлений з жури.
Хтось вихопив з безвиході й розпуки.
Зіщулились калюжі і вітри.
Зіщулився могильний морок ночі.
І затишно в долонях, як в човні...
І Господа до болю рідні очі,
Як вічність, посміхалися мені..
Ю. Вавринюк.
Любов у дружби запитала:
Навіщо в гості завітала?
Ти непотрібна для людей,
Коли вже я коло дверей.
На що їй дружба відповіла -
Пихата ти й зарозуміла.
А ще, сказала дружба їй,
Ти про таке навіть не мрій.
Де ти залишиш тільки сльози,
Зітхання, смуток та погрози.
Серця образити не дам,
Я посмішку залишу там...
Весенняя
16.09.2010, 17:07
Проси!
Піднімалась на гору,
Молилась і падала,
Назбирала в долоні
Краплинки роси…
І Отець доторкнувся
До серця розрадою:
“Ти прийшла… Я щасливий!
Чого хочеш, проси!”
Розгубилась…Просити сили,
Розуміння, здоров’я, краси?!
А Батьківські очі любили
І уста усміхались: проси!
Отче мій! Твоє серце відкрите,
Джерело життя й доброти!
Научи мене, Тату, любити,
Так любити, як любиш Ти!!!
Галина Левицкая
Весенняя
27.09.2010, 11:07
Не все в житті можливо повернути,
Не змиє все гірка сльоза
Тому в житті цінуймо те що маєм
Іне гонімося за тим чого нема
Не спричиняймо ближньому словами болю,
І не робім нікому зла,
Бо рана завдана жорстокими словами
Болючіша, ніж рана від ножа.
Прощаймо з серця усі болі і образи,
Щоб Бог простив провини наші і гріхи,
Хоч навіть зможем цілий світ здобути
Та прийде час покинемо земні стежки.
Від нас залежить, що чекає далі...
Чи вічна радість й неземна краса
Там де нема ні болю ні печалі,
А чи покута за гріхи тяжка.
.
Найвища *мудрiсть *– *усмiхатись *зранку!
Життю *радiти, *хоч *би *що *було!
Терпiти *бiль. *Угамувати *рану.
Простити *ближнiм *їх *несправжнє *зло.
Три *корiнцi *висмоктують *з *нас *душу.
Найперший *– *заздрiсть. *Жадiбнiсть *за *ним.
I *лiнощi... *Настiльки *серце *сушать,
Що *усмiшки *не *залишають *в *нiм.
Щоб *вирвати *їх, *треба *мати *волю
I *треба *зрозумiти *сенс *життя *:
Любити *ближнього, *приймати *Долю,
I *гiдно *йти *по *краю *небуття.
Поезія захоплює не всіх. *
Вона хвилює лиш чутливі душі,
Яким життя - це щирі сльози й сміх,
Бажання усвідомити все суще.
Поезія - це крапелька роси,
В якій злилися почуття і думка.
Словесний образ Божої Краси -
Це вічності й життя духовна злука.
Багато до поезії глухих,
Що музики високої не чують.
Тому шануймо і любімо тих,
Для кого світ поезії існує! *
..
Головне-не бути коханим,
а любити і бути благословінням для інших...
Головне-не отримувати задоволення,
а вміти ділитися...
Головне-не шукати задоволення для себе,
а бути задоволеним,приносячи радість іншим...
Головне-не те,що Бог виконує наші бажання,
а те,що ми творими Його волю...
Головне-не те,що люди про нас думають,
а те,якими ми постаємо перед Богом... * * * * * * * *
ГОЛОВНЕ-не те,коли ми помремо,
а те як ми проживемо своє життя!
ЦЕ ВСЕ ВІД БОГА
Ще сад дарує людям тінь,
Ще солов`їний чути голос,
Ще в`ються *бджілки золоті
І дозріва на сонці колос.
Ще цвіркуни,мов ковалі,
Кують з промінчика підкову.
Ще став красивий не змлів,
Купає сонце вечорове.
Ще десь попереду - дощі
Жене,немов отару,вітер...
Це все - від БОГА, для душі.
І так *душі моїй привітно.
Молись в день радостi та щасття,
В турботах ,в боротьбi молись,
Молись в загрозi вiд нещасття,
Коли тривожишся-молись...
ПАДАЄ ІНІЙ
* * *
*Падає,падає, падає іній.
Погляд мій кришиться в білім вогні.
В цій невимовно- казковій картині
Бог посміхається тепло мені.
* * *
*Падає, падає, падає іній.
Ген за вікном,в заповітнім саду
Тихо зникають за обрій десь тіні,
В грудях моїх перехоплює дух.
* *
*Падає,падає,падає іній.
Весь заворожений-----не ворухнусь.
Боже єдиний,в цю пору осінню
Я у любові тобі зізнаюсь.
* *
* * *Падає.падає,падає іній...
....................
ХАЙ ДОЛЯ ДАРУЕ ВАМ ДОВГОГО ВIКУ,
ЩОБ ХЛIБА Й ДО ХЛIБА ВИ МАЛИ БЕЗ ЛIКУ,
ЩОБ ТЕПЛО ТА ЗАТИШНО БУЛО У ХАТI
I НА ЗДОРОВ"Я БУЛИ ВИ БАГАТI!
Благослови наш, Боже, дім,
Щоб в нім жилося добре всім.
Ти мир і радість назавжди
У наших душах посели.
Хай кожну мить ім’я Твоє
Прославиться, бо в ньому є
Така глибока вічна суть,
Яку з глибин століть несуть
До нас Твої святі слова.
Хай в душах наших воскреса
Надія, віра і любов,
І Син, що у цей світ прийшов
Заради нашого спасіння…
Даруй нам, Господи, прозріння!
Бог чекає
Ми живемо у цьому світі,
Прагнемо розкоші, слави, утіх.
Ми забули, чиї ми діти.
Розлучив нас із Богом гріх.
Але Він про нас пам’ятає
І любов’ю серце горить.
Нас, як блудного сина, чекає,
Щоб обняти і благословить...
А Ісус подає Тобі руки,
Каже кожному: “ Здравствуй, привіт!
Я не хочу з тобою розлуки,
Я для тебе здобув Божий світ,
Я за тебе пішов на страждання,
Біль і гріх я поніс за вас...”
Бог чекає... Не вічне чекання.
Вже приходить призначений час!
Він вернеться на хмарі, у Славі.
Наречену покличе Свою!
Буде правити в Новій Державі.
Честь і славу Йому воздаю!
А тобі вирішувать треба,
Що ти скажеш сьогодні Йому,
Щоб піднятись до Божого неба?!
Що ти вибереш? Світло?!
Пітьму?!
Галина Левицька
Магдалинка
04.10.2010, 22:41
ПОДАРУНОК
Моя юність — це чудові квіти
На ясній галявині життя...
Сонце rpiє, чи гуляє вітер —
На душі небесне почуття.
Мудрим Батьком називаю Бога,
Бо Його діла — завжди краса.
Щоб у вічність я знайшов дорогу —
Божий Син покинув небеса.
Віфлеем, Єрусалим, Голгофа —
Стежки переможної любві.
В сяйві Воскресіння, як полова,
Вороги розсіялись в злобі.
Хай Христу струмком подяка льється,
З подарунком я до Нього йду
I в букет Спасителю від серця
Самі кращі квіти докладу.
Понесу їx, хай чорніє oбpiй;
Мене кличуть неземні вогні...
Я дарунок збережу хоробро
I віддам Христу у Вічнім Дні.
Г. П. Винс
Весенняя
12.10.2010, 13:25
Ще ти не вмерла, Україна
Ще ти не вмерла, Україна,
Любима, рідна сторона,
Мій край, пісенно–солов'їний,
I неба, й рік голубизна.
Тебе i голодом морили,
Ти скільки війн пережила.
Коли б відкрилися могили,
Картина б страшною була.
Не треба башту будувати -
Зруйнує Вавилон твій вмить.
Потрібно Господа благати
И каятись в гріхах спішить.
I щоб не стати на коліна
Перед жорстокими людьми,
До церкви протопчи стежину,
Дорослі йдуть нехай з дітьми.
Прийми Христа, свого Месію,
Молитись вчасно не забудь.
I Україна, і Росія,
I всі народи хай живуть.
Віра Савченко
Весенняя
13.10.2010, 18:51
Сіячеві
Ти йдеш по цій землі, зігнувши спину,
Під вантажем добірного зерна
І сієш щедрою рукою безупинно,
І путь твоя із тисяч лиш одна.
Ти сієш у негоду, дощ і холод,
Не спочиває стомлена рука.
На спрагу не зважаєш і на голод, —
Така твоя вже доля нелегка.
Буває, терни глушать ті посіви,
З-під них пробитись важко їм на світ,
Та сієш ти: а раптом буде диво, —
І віра в серці вогником горить.
І часто падає зерно святе на камінь.
Лиш проросло — й уже зів’яло вмить,
Та сієш знов невтомними руками,
Ніщо тебе не може зупинить.
Не раз впаде зерно і при дорозі.
Там птахи налетять і геть склюють.
Твої ж рясні, що землю росять, сльози
Надії квітами пахучими зростуть.
Усе-таки впаде якась зернина
В ріллю, зігріту подихом твоїм,
І прийде та щасливая хвилина:
Зерно заграє колосом важким.
Забудуться і втома, і незгоди,
Бо ти не марно вік земний прожив.
Хоч від людей не бачив нагороди,
Та в Господа вінець свій заслужив.
Лідія Вудвуд
Весенняя
13.10.2010, 18:52
Немов забута скрипка голосна
Немов забута скрипка голосна,
Що у футлярі в темряві лежала,
І мовчки сумувала там одна,
Й з надією на скрипаля чекала, —
Так я чекала, доки прийде час —
І ніжно серце хтось моє відкриє,
І стрепенеться птахом воно враз,
І оживе заснула в нім надія.
Та несподівано прийшов, Ісусе, Ти,
Торкнувся струн забутих, що мовчали,
Моє любов’ю серце освітив —
І раптом струни серця зазвучали.
Твоя я скрипка, Ти — ніжний скрипаль,
Бери мене, Ісусе, в добрі руки,
Хай відійде уся земна печаль,
З Тобою хай не буде вже розлуки.
О, грай, о, грай,хай струни не мовчать,
Нехай вони всім людям сповіщають,
Що лиш тоді серця їх зазвучать,
Коли любов небесна їх осяє,
Бо лиш вона дарує вічність всім,
Нікого одиноким не лишає.
Хто серцем віднайде її своїм,
То вже мелодія ніколи не змовкає.
Лідія Вудвуд
Весенняя
13.10.2010, 18:52
Душа
Марнота заполонила душі,
Наче павутиння мертву хату.
Німоту її зненацька не порушить
Подих вітру мрійливо-крилатий.
Зачинили в хаті двері щільно —
І туди не можна завітати.
Помирає в темряві повільно
Та душа, що мріяла літати.
Раптом — промінець ясний із неба
Крізь фіранку глянув всередину,
Запитав: «Чи є якась потреба?» —
Диво сталось вмить у тій хатині.
Потягнулося усе до сонця,
Усміхнулось щиро, заясніло,
Ожило заплакане віконце,
Двері враз протяжно заскрипіли.
Увірвався в хату свіжий подих,
Павутиння заходивсь зривати
І згрібати непотрібний мотлох,
Усе чисто з неї вимітати.
Сонце кинуло із пригорщі проміння,
Засміялось небо веселково,
Розлетілось мертве павутиння, —
І життя там забриніло знову.
Так проміння Божої любові
Поверта життя душі померлій.
І вона в своїй святій обнові
Сяє, мов дорогоцінні перли.
Лідія Вудвуд
Весенняя
13.10.2010, 18:52
Як довго Тебе я шукала
Як довго Тебе я шукала,
Як довго до Тебе я йшла,
Пісні свої іншим співала,
Любов свою іншим несла.
Чекав Ти на мене терпляче,
Ніколи Ти не докоряв,
Ти бачив: душа моя плаче, —
Зі мною Ти разом страждав.
Коли моє серце боліло,
Розбившись об кригу сердець,
Його лікував щиро й сили
Мені додавав мій Отець.
Коли в темноті я блукала,
Верстала дороги сумні
І щастя в цім світі шукала, —
Зорею світив Ти мені.
Прости, мій Ісусе коханий.
Холоднеє серце моє.
Не знала я: скарб незрівнянний
Любов Твоя вічная є.
Вона мені в темряві — світло,
У спеку — живе джерело,
Вона — мов лілея розквітла
Там, де пустирище було.
Не зможе любові купити
Ніхто за багатства земні,
Та крові ціну заплатив Ти,
Щоб вічність придбати мені.
Лідія Вудвуд
Весенняя
13.10.2010, 18:53
Берег любові
Людська душа так прагне теплоти,
Бо ж створена для вічної любові.
Її згубила. В морі марноти
Вона шукає любий берег знову.
Та де він, берег сонця і тепла?
Куди не глянь, лиш темрява і холод.
Як віднайти любов у світі зла,
Як втишити душі нестерпний голод?
Та раптом промінь в темряві з’явивсь —
Прокинулася втрачена надія,
Маленький вогник в серці заяснів:
Невже здійсниться довгождана мрія?
Полинула душа на той маяк,
На заклики вабливі і далекі…
Там берег довгожданий — вірний знак,
Внизу лиш хвиль бурхливий грізний клекіт.
Та промінь несподівано погас…
І вдарилась душа в холодні скелі…
І, стрепенувшись, озирнулась враз:
Де ж тиха пристань, сонячна оселя?
Невже обман, невже лише міраж?..
І знов кругом холодне грізне море…
Куди летіть, де берега шукать?
Хто зрозуміє безутішне горе?
Враз морок несподівано розтав
І сонце освітило пристань тиху.
Хтось перед нею в сяєві стояв…
Це Той, Котрий беріг її від лиха.
А голос Його лагідний такий!
Душа не знала голосу такого…
Як тепло стало від Його руки!
Яка любов в очах іскриться в Нього!
Відчула, як пронизує її
Тепло Господнє і Господня сила,
Наповнює любов’ю до країв —
І знову виростають в неї крила.
Не страшно вже душі у світі зла,
І не страшні тривоги і спокуси,
Бо берег той омріяний знайшла,
Де вічне сонце і любов Ісуса.
Лідія Вувуд
Весенняя
13.10.2010, 18:53
Твій собор
Бережіть собори ваших душ
Від неправди, фальші і від бруду,
Руку вбивці зупиніть: «Не руш,
Це оте, що в славі вічній буде!
Не торкайсь того, що є вінцем,
Славою премудрого творіння,
Бо безсилий ти перед Творцем,
Непохитні Божі повеління».
В час духовного занепаду навкруг,
Коли вічні цінності забуті,
Храм, де пробуває Божий Дух,
Як дороговказ всім на розпутті,
Щоби душам вказувати шлях,
На якому мудрість і прозріння,
Щоб зоріла істина в серцях
Й у Христі усі знайшли спасіння.
І у славі, поруч із Отцем,
Засіяє вічною красою
Твій собор, увінчаний Творцем,
Як зоря над ночі марнотою.
Лідія Вудвуд
Весенняя
14.10.2010, 00:09
Христос в мені...Чи так воно насправді?
Чи є Христос у погляді очей?
Чи до Отця мій дух незримо прагне
Крізь суєту коротких днів, ночей?
Христос був кротким, лагідним повсюди,
Терпляче зносив ненависть, злобу,
Хоча доволі виливали бруду
На голову невинну і святу.
Чи є Христос в мені, коли насмішки
Лунають наді мною звідусіль?
Чи зможу я всміхатися неспішно.
Тамуючи в душі глибоко біль.
Чи зможу я добром на зло відповідати
Любов"ю покривати всю злобу,
Що світ заполонила? Брат на брата
По крові чи по вірі ллє ганьбу.
Чи зможу я Христа відобразити
В долині сліз і сум"яття земній
І день сьогоднішній ось так прожити,
Щоб люди бачили Христа в мені?
І саме це - найбільша таємниця,
Захована від тисяч поколінь,
Сьогодні у серцях, немов зірниця,
Небесним світлом сяє на землі.
Право вибирати
Закони діють, не зважаючи на те,
Чи знаєш ти про них, а чи не знаєш!
Весною дивно яблуня цвіте—
Чи восени ти груші там шукаєш?!
Дитятко кида м’ячик в височінь…
Хіба він мчить у безвість – не спинити?!
Чи можеш ти сховати власну тінь,
Коли проміння сонячне розлито?
Чи знає глина більше, як гончар?!
Чи може глек себе розмалювати?!
Отець Небесний дав людині дар:
Розкуту волю, право вибирати!!!
Що вибираєш? Злість, а чи любов?
Прокляття, смерть, а чи благословіння?!
До тебе Бог говорить знов і знов…
У нього стільки милості й терпіння!
Вирішуй! Хай дитятко оживе!
Запрагни вибирати Божу волю!
Проб’ється з серця джерело живе,
Ісус назавжди буде із тобою!!!
Г.Левицька
Переплавляй!
Переплавляй! Переплавляй усю, як є,
І очищай усе, що не від Тебе,
Бо Царська дочка я, дитя Твоє,
Й житло моє знаходиться на небі.
Пречистий і святий Єрусалим!..
Туди ввійти не зможе щось нечисте.
Не будуть там із серцем гордим, злим,
Розбещеним, підступним і корисним.
Наші гріхи з глибин сердечних йдуть.
Лиш тільки бачиш Ти все моє серце,
Бог всепроникливий. Ти знаєш вірний путь,
Яким повинна йти я, милосердний.
Хоч боляче буває - не біда:
Після грози завжди буває сонце;
І, покаравши, мама пригорта
Своє дитя до люблячого серця.
Не покладе Господь такий тягар,
Що не під силу нам його й підняти.
Я - глина, а Господь - Гончар,
Лиш форму правильну зуміє Він надати.
Наш люблячий *Отець Своє дитя
Опісля кари ніжно пригортає.
За все в житті безмежно вдячна я,
Що Бог вирівнює і потішає.
Тож із покорою, смирінням геть усе
Приймаю я від Тебе, мудрий Боже,
Бо хто хреста свого з покорою несе,
Тільки того Ти очищати можеш.
В пречистий і святий Єрусалим
Ввійду очищеною, вільною, святою,
Бо добровольці будуть жити в нім,
Очищені тут, на землі, Тобою!
Весенняя
28.10.2010, 00:37
СЛУЖІННЯ БОГУ
Моє служіння - це моя сім'я.
Своє служіння починаю з себе.
Щоб славилось у всім Боже Ім'я,
Нам єдність з Богом мати зaвжди треба.
Стан мого серця - це мої думки,
І погляди, слова мої і дії,
Бажання людям Істину нести,
І завжди з Божим Духом разом діять!
Покора перед Богом, у сім'ї,
І в першу чергу перед чоловіком -
Нелегко це дається все мені,
Але бажання є в мені велике.
Учити ж інших легше, ніж самій
І думать, і чинить по Слову Божім.
У цьому допоможе Дух Святий
І з Богом разом все в житті я зможу.
Спасіння нам по вірі Бог дає.
Я свято вірю в Його вічне Слово.
А не в примарне щось, у щось своє,
Для мене Біблія - тверда, міцна основа.
Стояти хочу я лише на ній -
На незворушній, непохитній Скелі,
Був правильним щоб і прямим шлях мій,
Щоб проявлявся Бог у Своїй силі.
Творцю Всевишньому, Всесильному хвала,
Честь, слава, і подяка, й поклоніння
За Слово вічне, за Спасителя Христа,
За мир і спокій, і моє спасіння!
Ладошки КСам
21.11.2010, 20:00
Я дякую, Боже, за всі стежки долі,
За ночі самотні, холодні й сумні.
За те, що ховав Ти за хмарами зорі ,
Гартуючи дух, наче сталь у вогні.
Я дякую, Боже, за терня колюче,
За зранену душу і біль від обрАз.
За морок нічний і за хащі дрімучі,
Куди міражі затягали не раз.
Я дякую, Боже, за всі буревії,
Що душу шмагали, неначе бичем.
За сльози пекучі в обмін на довіру,
За втрату, що серце пробила мечем.
Я дякую, Боже, за всі перешкоди,
За “липових” друзів, за зраду й обман.
За тих, хто на мене наклепи наводив,
Пускаючи в очі солодкий туман.
Я дякую, Боже, за всі ці терпіння!
За те, що всім серцем прощати навчив,
Засіяв у душу Любові насіння,
По-новому світ свій для мене відкрив.
За те, що навчив кожну мить цінувати,
За вірність і відданість рідних людей.
За вміння правдивість і фальш розрізняти,
За щастя стрічати іще один день.
Я дякую, Боже, за істинних Друзів,
За тих, хто був поруч в тривозі й біді.
За всіх, з ким крокую по життєвій дорозі,
Й кого ще зустріну на своєму путі.
Я дякую, Боже, за світло яскраве,
Що ти в темноту мого серця пролив.
За всі співпадіння життєвих обставин,
За те, що Ти сонце в мені засвітив
Лебедина Вiрнiсть.
Вдвох вони долають, розсікають хмари,
Вдвох вони у щасті, вдвох вони в біді.
Лебідь і лебідка все життя у парі,
Лебеді кохають тільки назавжди.
Лебедину ніжність дати б для людини,
Менш було б розлучень, менш було б образ.
Люди - не постійні. Пари ж лебедині
У житті кохають вірно й тільки раз.
Найвища *мудрiсть *– *усмiхатись *зранку!
Життю *радiти, *хоч *би *що *було!
Терпiти *бiль. *Угамувати *рану.
Простити *ближнiм *їх *несправжнє *зло.
Три *корiнцi *висмоктують *з *нас *душу.
Найперший *– *заздрiсть. *Жадiбнiсть *за *ним.
I *лiнощi... *Настiльки *серце *сушать,
Що *усмiшки *не *залишають *в *нiм.
Щоб *вирвати *їх, *треба *мати *волю
I *треба *зрозумiти *сенс *життя *:
Любити *ближнього, *приймати *Долю,
I *гiдно *йти *по *краю *небуття. *
Віталій Іващенко
Весенняя
29.11.2010, 13:44
ЦІЛУЮ РУКИ
Цілую руки рідної матусі,
Невтомні руки мами золоті.
До них я серцем тихо прихилюся:
За все, що маю, люба, дякую тобі.
За теплоту і затишок в оселі,
За ніжність і турботу без межі,
За щедрість і за мужність без умови,
І за той вогник, що палає у душі.
За всіх болить твоє святе серденько,
Усіх воно так прагне обігріть,
Від тебе перейняти хочу, ненько,
Велике вміння щиро так любить.
Ти – Берегиня роду, рідна мамо,
Ти захищаєш нас, дітей своїх.
Ти не троянда, а ромашка. Така сама
Проста й відкрита сонцю і зорі.
Буває, що сльюзинку нишком зрониш, -
Пробач мені цей непростимий гріх.
Прости , рідненька. Каюсь дуже в цьому,
Й тобі вклоняюсь низько до землі.
Нехай же сонце світить тобі ясно,
Кує зозуля много-много літ,
Зірки всівають долю щастям рясно,
Щодня дарує радість дивний світ.
* *------
*-
.
Чого у тобі більше, злоби чи доброти?
*Про що часто думаєш, про що говориш ти?
*Які мотиви серця тобою управляють ?
*І які *в тобі бажання перевагу мають?
*Людей поважати і допомагати?
*Чи може від них тільки користь мати?
*На кого ти надієшся, яким шляхом ідеш?
*Друже мій, чи знаєш, для чого ти живеш?
*Для того щоб прожити й піти у забуття,
*Чи радість дарувати, мета твого життя?
*Напевно розумієш, що ти безцінний скарб
*І у тобі закладений значний потенціал?
*Та не для того друже, щоб ти його згубив,
*А щоб для слави Божої, людям ним служив.
*У кожної людини в житті є два шляхи,
*Один веде до світла, другий до темноти
*Хочу я, щоб знав ти, що світло то є Бог,
*Який веде до правди , усим дає любов.
*А темнота- це відчай, сльози і печаль,
*Які тільки руйнують на привеликий жаль.
*Ти маєш вільний вибір, куди тобі іти,
*Але без Бога в серці не досягнеш мети.
*Задумайсь, любий друже, яким шляхом ідеш,
*Бо сподівання марні, якщо в гріхах живеш.
*
.
Весенняя
29.12.2010, 11:40
Одного року смужка закінчилась...
І зараз другий стане на поріг.
Мій Господи! Яка велика милість,
Що Ти його прожити допоміг.
З подякою вклоняюся у ноги...
Один Ти знаєш як мене вести.
Недослідимі є Твої дороги,
Та знаю, що ведеш Ти *до мети.
Я дякую Тобі, що від спокуси
Ти вчасно мої ноги відвертав,
За все, що Ти давав мені, Ісусе,
А також і за все, чого не дав.
За те, що закривав мене Собою
І від біди усякої беріг;
За те, що Ти давав мені здоров`я,
А *також і за немочі мої.
За те, що чув Ти все, про що молила,
За те, що серце утішав сумне,
Я дякую за всіх, які любили,
Й за всіх, що лихословили мене.
За те, що дав мені Ти розуміння,
За слово - цю основу і скарби,
За те, що напував моє коріння
Від Духа життєдайної води.
Я дякую за всі благословіння,
За те, що Ти в житті мене знайшов.
За те, що є безцінне - за спасіння,
За віру, за надію, за любов.
За те, що я Твоїм насліддям звуся,
Що маю частку у крові Твоїй.
Я дякую за все тобі, Ісусе,
Небесний Батьку, Боже Дух Святий!!!
Ольга Лазарук
Исчадие Кая
01.01.2011, 23:32
......
......
.-Рік старий залишився позаду,
Рік новий вже спішить, у дорозі.
Час наповнити ваші бокали –
Новоріччя й Різдво на порозі!
Хай забудуться біди й тривоги,
Як шампанське, хай щастя іскриться,
Буде вік Ваш і добрим, і довгим
І задумане все хай здійсниться.
Від вогнів новорічних ялинок
Ваші очі, як зорі, засяють,
Хай любов Вам, і віру, й надію
В душу свято Різдвяне вселяє!
Исчадие Кая
08.01.2011, 02:39
ВКЛОНИМОСЯ
"Ось діва в утробі зачне,і Сина породить,
і назвуть Йому Ймення Еммануіл",що в перекладі е:"З нами Бог"
Матвія 1,23
Упало сонце за обрій,
І в ніч злилися тіні,
І час пробив надій і мрій
В далекій Палестині!
З`явилась зірка в небесах
І стало світло знову,
То Ангел в радісних словах
Вість сговістив чудову,
Що народилося Дитя
У Віфлеемській Кані,
Воно врятуе всім життя,
Бо Перший і Останній!
Його Імя - Еммануіл,
В перкладі - Бог з нами!
І в той час з неба хор злетів
З хвалебними піснями:
"Прослався,Боже,в висоті,
Імир пролий на землю,
Пошли в усі серця людські
Свое благоволення!
.
Яків Бузинний
Исчадие Кая
08.01.2011, 02:40
З Різдвом Христовим!
У *Вифлеємі *в стайні на сіні
Христос Родився всім на спасіння!
Люди, радійте, Христа вітайте,
Божому Сину славу віддайте!
Слава на небі Богу Святому,
На Землі спокій роду людському!
vBulletin® v3.8.6, Copyright ©2000-2025, Jelsoft Enterprises Ltd. Перевод: zCarot