* * *
Отари мирно спочивали,
Багаття блимало в степу,
Сріблясті зорі нахиляли
Голівки в темряву сліпу.
Ще цар Давид отак, напевно,
Свою отару мирно пас.
Століття злинули даремно —
Тут зупинивсь, здавалось час.
Можливо, й досі в Палестині
Вартують стада пастухи.
Ті ж самі скелі брудно-сині,
Ті ж самі стоптані шляхи.
Але історія планети
Свій хід змінила ще тоді,
Коли отари спочивали
І пахли трави молоді.
Коли над сонними шляхами
Всесвітній подих зупинивсь,
І ангел в полі з пастухами
Враз сповістив: «Він народивсь!»
Здригнувся світ. А Палестина
Так і лишилась в самоті.
Ісус Христос — її дитина —
Розп’ятий нею на хресті.
Ні хори ангелів над нею,
Ні важкі кроки мудреців
Не розбудили в ній святої
Надії тисяч праотців.
Але ми дякуємо небу,
Що ця надміру довга ніч
Збудила в нас святу потребу
Зустрітись з Богом віч-на-віч.
І ми прийшли до ясел вбогих,
Як ті єврейські пастухи.
Бо лиш туди, в присутність Бога,
Ведуть житєвії шляхи.

Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?