Твій погляд у небі пізнаю,
Ти смичком любові торкнешся.
Щомиті Тебе чекаю —
Теплом огорни моє серце.
В руці Твоїй пробуваю,
З Тобою проходжу дороги.
Життя уже не лякає —
Забрав Ти страх і тривоги.
Небесним, святим ореолом
Ти душу мою огортаєш.
І я помічаю навколо
Ту милість, яку Ти являєш.
У серці більш смутку немає,
Я бачу небесні висоти,
Де Ти вже мене чекаєш,
Неначе на пташку з польоту.
Життя Тобі довіряю
І вірю: дійду до вершини.
А поки що тихо благаю:
«Прийди до Своєї дитини».

Коли у серці буря
Коли у серці буря неспокою
І радість враз віднесла течія,
Лиш небо чисте-чисте наді мною, —
Я чую голос: «Дочко, ти — Моя!»
А сльози по щоках, немов росинки...
Не очі плачуть, це душа моя.
Любові Божої не варта я й краплинки...
Та голос той же: «Не покину Я...»
І небо нахиляється ще нижче,
Мене вкриває крилами блакить.
Даремно вітрюган осінній свище,
Мій Бог зі мною, мій Господь не спить!
Я з Ним зумію шлях свій подолати,
Я все одно ввійду у небеса.
О, Він навчить, як рук не опускати,
З моїм Христом я вірю в чудеса.
Ми з Ним удвох минемо небезпеку,
Здолаєм перешкоди кам’яні.
А небо близько, пристань недалеко —
Ісус вінець простягне там мені.
Ну а сьогодні хай бушують хвилі,
Нехай дощі проллються затяжні.
Коли мої ослабнуть знову сили,
То небо промовлятиме мені.

Дотик неземної любові
На обличчі —усмішка, а в серці — печаль.
Чому сталось в житті так — не знаю.
Хто підписував вирок і вдарив печать?
Хто налив повний келих відчаю?..
Чому так у житті — не збагну:
Світить сонце, а в серці — злива.
І гіркий смак трави полину,
Й жити далі на світі несила.
Був недавно початок, а вже — кінець.
Що це: сон наяву чи чекання?
Ніжним подихом віє в саду вітерець —
Так, це ніч — темна ніч, ніч остання.
...Хтось на голову руку мені поклав —
Я відчув теплоту долоні.
«Я люблю тебе, чуєш, люблю», — сказав
І всю душу щастям наповнив.
Тріпотіло серце моє, мов птах,
Із очей рясно капали сльози.
Радість в грудях моїх, в очах.
І я ніби летіти в змозі.
Знаю я, хто спасає в житті
І так лагідно дивиться в очі.
Він за мене помер на хресті.
Слава, слава Тобі, Авва, Отче!

Життя — це стежка в полі
Життя — це стежка в полі,
Життя — це стигла нива.
В руці Господній доля,
І я з Христом щаслива.
Життя — це буревії.
Життя — це шум прибою,
Та в мене є надія —
Бог поруч йде зі мною.
Життя — це моря хвилі,
Водночас радість й сльози,
Та Бог дарує сили
Пройти по цій дорозі.

-4-
Вибери любов!…
Та не будь-яку, а справжню любов…
Любов, яка довготерпить, яка милосердствує,
любов, яка не заздрить, не величається, не надимається,
не поводиться не чемно, не шукє свого, не гнівається, не думає поганого, не радіє з неправди, але тішиться правдою…
Любов, яка все зносить, вірить в усе, сподівається всього…
Любов, яка ніколи не перестає…
Спробуй любити по-справжньому, ти переконаєшься, що це не легко…
Спробуй, бо лише тоді пізнаєш, як сильно Я тебе люблю…
з любовью твій найкращий Друг… Христос!!!

-3-
Ти уявляєш, як важко при цьому далі продовжувати любити, як важко далі жити з цим?..-
Ні, ти не знаєш, як Мені важко…
Ти навіть не уявляєш, тому що ніколи по-справжньому не любив…
Я можу ще багато чого говорити про любов, але хіба про неї говорять?..
Справжня любов не в словах…
Справжню любов виявляють і доводять на ділі…
Розповісти або описати її не можливо…
Якщо ти справді хочеш дізнатися, що таке справжня любов,
якщо хочеш пізнати що це, то тобі…
слід просто любити…

-2-
Ти уявляєш, як сильно вона шкодить серцю і як швидко вона може його залікувати?..
Тизнаєш, як важко усвідомлювати і переконуватись в тому, що чиїсьсловалюбові до тебе, чиїсь освідчення в коханні залишаються лишесловами?..
Коли насправді ти нікому не потрібен?..
Ти уявляєш, як боляче бути потрібним лише “інколи”, як боляче, коли тебе просто використовують, а потім відкидають?

Автор не известен, но какая сила!


28 декабря, 2007 года

-1-


…Ти знаєш, що таке любити?..
Ти знаєш, як це - любити, коли не любиш…
любити, коли не люблять…
любити того, кого не люблять…
Ти можеш собі уявити як важко, коли того, кого любиш немає поруч?..
Ти уявляєш, як це важко - боротися проти любові?..
Ти уявляєш, яка вона сильна?-
Вона може зламати будь-що і будь-кого!..

Душа чекає, Господи, Тебе
Душа чекає, Господи, Тебе.
Вона летіла б вже тепер додому.
Мене так вабить небо голубе!..
Але Тобі, мій Господи, відомо.
Зітру порою із очей сльозу...
Сумую так за вічним світлим краєм.
Я буду йти крізь вітер і грозу.
Ісусе мій, з Тобою все здолаю.
Коли від болю серце защемить,
Коли лукавий хоче спокусити,
У небі синім я знайду в ту мить
Твій ніжний погляд, любий мій Спаситель.
Блакить небесна, пречудова ти!
Я музику чудесну серцем чую.
Той спів, що лине ген із висоти...
Ти ним, Ісусе, рани всі лікуєш.
В Твоїх руках — навіки, мій Господь,
І тільки Ти — Творець моєї долі!
Просила б я: «Сьогодні вже приходь!»
Та не моя — Твоя хай буде воля.
Чи довго тут — відомо лиш Тобі.
Дай сил не загубитися в спокусах
І не ослабнути у боротьбі...
У тиху пристань приведи, Ісусе!

В Божому Світлі

Я приходжу до Тебе і стаю на коліна…
Вірю в Божого Сина!!! Освяти і омий!
Ти — Могутній і Вірний,
Ти — Благий і Нетлінний!!!
В моє серце поглянь і його перевір.
Подивись, чи не йду я дорогою злою
І на вічну дорогу мене попровадь.
Ти є Світло!!! Не дай же блукати пітьмою,
Порятуй від спокус і нечистих принад!
Я виходжу у світло. Ще мружаться очі…
Порятуй від думок і поганських утіх,
А душа умирає, як листя, тріпоче,
Бо у Божому Світлі виявляється гріх!
Поклади на уста мої пильну сторожу.
Чим наповнене серце — те й говорять уста…
Обнови розум мій, Своїм Словом, о Боже,
Щоб із серця лилася Твоя чистота…

Галина Ливицька