продолжение
Вони молились, щоб сьогоднi дiти
Христових табiрних бiйцiв
Пiшли у тюрми — тiльки не сидiти,
А щоб серед убивць знайти братiв.
Вони молились. Щоби там, за дротом,
Новина добра пагони дала.
Щоби серед пропащого народу
Христова церква дiяла й жила.
Вони молились. Просто i невмiло.
Не слухались обпаленнi вуста...
А там, вгорi, над соснами сiяли
Небеснi очi Пастиря — Христа.

Ю.Вавринюк

Молитовники
(Тюремним мiсiонерам 30-60 рокiв
присвячується)

Вони молились. Гаряче та слiзно.
В лiсоповалах, в вiхолу й мороз.
Шумiли сосни болiсно та грiзно.
А ворог святкував апофеоз.
Вони молились. Часом не хватало
Терпiння й сил молитися і ждать.
Надiя часто серце залишала
I груди тисло: «Скiльки ще страждать?».
Вони молились. За майбутнє Церкви,
За рiдний край, що Бога залишив.
Вони молились, аж колiна терпли,
Щоб їх посiв Господь благословив.

Плач душі

Душа моя обпалена,
I як ти ще жива?
Лiна Костенко
Як лишаюся сам
наодинцi з думками,
В менi плаче душа... Аж ридає вона...
Iз буденних рутин
росяними стежками
Так побiг би кудись... А куди? Якби ж зна...
Я втiкаю вiд себе.
I вiд тих нескiнченних
Та марнотних проблем, що тримають мене.
А душа прагне в небо!
Та в турботах щоденних
Не так просто знайти почуття неземне.
I так хочеться тишi.
I пiднятись над свiтом,
Щоб ридала душа вiд святих поривань.
Щоби зорi — яснiшi.
Щоб земля — бiлим цвiтом.
Й не змiлiли джерела вiд хтивих бажань.
I щоб грунт зачерствiлий
Враз дощi напоїли,
I щоб пагони миру зросли у тишi.
Щоби просто, невмiло,
У сльозах, у безсиллi
Полилася молитва, як жертва душi...

Ю.Вавринюк

Втілення

Величний, святий, неосяжний,
Надзоряних сфер Володар.
В могутнiй субстанцiї Слова
Всього свiту Творець i основа
Прийшов до овечих кошар.
Далекий i близький,
Слабкий та могутнiй,
На сiнi Син Божий лежить.
Щоб там, на Голгофi,
Для мене, для тебе В блакитнеє небо
Дорогу спасiння вiдкрить.
Ласкавий i добрий,
Для хворих утiха,
По грiшнiй землi Вiн пройде.
I злодiя-митника,
Грiшницю жiнку,
Не дивлячись на поведiнку,
Для вiчних осель вiднайде.
Пастух i мудрець,
I багатий, i бiдний
До свiтла живого iдуть.
Бо лиш з Вiфлієму,
З нового Єдему
Для спрагнених рiки течуть.

Ю.Вавринюк

Подяка
За спокiй у серцi, за радiсть спасiння,
За мир i блаженство в Iсусi Христi,
За пахощi весен, за барви осiннi
Я Бога прославлю в моєму життi.
Душа моя спiває
З натхненням неземним.
Колiна я схиляю
В покорi перед Ним.
За мiсто чудове, що в небi чекає,
За сповнення Духом, за новi пiснi.
За Кров Заповiту, що з Богом єднає,
Що Вiн є зi мною, що Вiн є в менi.
Я славлю Творця, що назвав мене сином,
Що бачити можу землi я красу.
За щастя, за долю, за стежку єдину,
Що йде вiд Голгофи, — хвалiння несу.
I скiльки ще зможу в цiм свiтi прожити,
Мене Своїм словом Ти, Боже, веди.
Я буду спiвати, я буду хвалити,
Я буду з Тобою, Спаситель, завжди.
Душа моя спiває,
I серце не мовчить —
Хто Бога ще не знає,
До Нього поспiшiть.
Ю.Вавринюк

продолжение

...Над Голгофою нiч ридала,
Хижа тiнь вiд завiси гусла.
Там Любов на хрестi вмирала,
Оживляючи всохле русло.
Але з неба дивились очi
З тихим болем:
«Так треба, Сину».
Й тяжкий стогiн:
«Звершилось, Отче!»
Навпiл розiрвав тканину.
Простягнувши пробитi руки,
Перший крок Бог робив iз неба,
Щоб планету, зчорнiлу в муках,
Як дитя, пригорнуть до Себе.
I завiса в пилу лежала
Непотрiбною купою шмання...
А Отцiвська любов пiднiмала,
Як примирення, символ розп’яття.
Ю.Вавринюк

продолжение

Вiдкривався у храмi пишнiм
Серед тисячi жертв невинних.
I тремтiв перед Ним, Всевишнiм,
Весь народ за свої провини.
Але все ж червонiла кровно
I колола гострiше списа,
Немов свiдок колюче й безмовно
Мiж людиною й Богом завiса.
Пломенiла, як символ втрати
Спiлкування з великим Богом.
I нiщо не могло з’єднати
Перекриту колись дорогу.
I висiла б вона довiку
Пiд суворим склепiнням храму.
Та здригнулась земля вiд крику:
«Вiдпусти, вiдпусти Вараву!»

Завіса
«...I завiса у храмi роздерлася надвоє,
зверху до долу...»
Матвiя 27:51

Спотикаючись, йшли iз раю,
Вже без слiз у тупому безсиллi.
Попереду — роки вiдчаю
I кривавiї рани — в душi й на тiлi.
А позаду Едем лишали
I палаючий меч Господнiй.
На минуле завiса впала,
Мов розверзлась страшна безодня.
I пiшли прабатьки по свiтi,
Вiддаляючись далi вiд Бога.
Залишилась повiк закрита
У присутнiсть Творця дорога.
Але протягом сотень рокiв
Бог Свiй погляд на землю правив:
Говорили уста пророкiв
Про святi й досконалi справи.

Болить душа

«Болить душа,» — так часто кажуть люди.
Болить душа. . . I лiкiв тут нема.
Мабуть, хворiє вiд простуди,
Коли життя — заснiжена зима,
Коли мороз байдужостi, зневiри
Застудить нiжнi пагони добра,
Коли сплелося все у буднi сiрi
Й на серце тисне грiх, немов гора.
Болить душа. . . Напевне, хвора дуже,
Бо в нас вона — пiд пилом забуття.
Й стоїть душа, де вiтри вiють дужi
На перехрестях долi i життя.
Лiд егоїзму холодом стискає,
I душать душу власнi почуття.
Повiльно, мовчки, важко помирає,
I в нас нема до неї спiвчуття.
Болить вона. . . Не може не болiти —
Забутий Лiкар серця i душi.
Стежки до Бога втраченi, розбитi
Й давно лежать в пилу i споришi.
I все життя — служiння тiльки злому,
Де лиш неправда, ненависть, вiйна,
Там для душi тягар важкий i втома,
Тож не дивуйтесь, що болить вона.
Ю.Вавринюк

* * *
Отари мирно спочивали,
Багаття блимало в степу,
Сріблясті зорі нахиляли
Голівки в темряву сліпу.
Ще цар Давид отак, напевно,
Свою отару мирно пас.
Століття злинули даремно —
Тут зупинивсь, здавалось час.
Можливо, й досі в Палестині
Вартують стада пастухи.
Ті ж самі скелі брудно-сині,
Ті ж самі стоптані шляхи.
Але історія планети
Свій хід змінила ще тоді,
Коли отари спочивали
І пахли трави молоді.
Коли над сонними шляхами
Всесвітній подих зупинивсь,
І ангел в полі з пастухами
Враз сповістив: «Він народивсь!»
Здригнувся світ. А Палестина
Так і лишилась в самоті.
Ісус Христос — її дитина —
Розп’ятий нею на хресті.
Ні хори ангелів над нею,
Ні важкі кроки мудреців
Не розбудили в ній святої
Надії тисяч праотців.
Але ми дякуємо небу,
Що ця надміру довга ніч
Збудила в нас святу потребу
Зустрітись з Богом віч-на-віч.
І ми прийшли до ясел вбогих,
Як ті єврейські пастухи.
Бо лиш туди, в присутність Бога,
Ведуть житєвії шляхи.

Ю.Вавринюк

* * *

Скажи мені слово утіхи й любові
І ніжно торкнися моєї душі.
Щоб знову дзвеніли прекрасні і нові
Мелодії неба в ранковій тиші.
Повій Твоїм Духом у змучене серце —
Втомилось воно у земній суєті.
Мов ніжне проміння, що кидає сонце,
Любов запали у моєму житті.
Дай сил розказати для цілого світу
Про хресний Твій подвиг любові й тепла.
Щоб грішні серця Твоя кров Заповіту
Звільнила від болю, неправди і зла.
Нехай же присутність Твоя зігріває,
Нехай в моїм серці лунають пісні.
І слава й подяка Тобі не змовкає,
Бо Ти є зі мною, бо Ти є в мені.
Ю.Вавринюк

* * *
Утомлені ноги ішли манівцями,
Вбираючи пил палестинських доріг.
Бруківкою вулиць, піском та полями,
І люди спішили усюди до них.
Несли вони радість, спасіння та втіху,
Здоров’я для хворих і мир для сумних.
Ішли у палаци, під вбогії стріхи,
Звільняючи душі від болей земних.
Сьогодні ці ноги ідуть по дорогах
Двадцятого віку, криваві, в пилу.
Ідуть до людей, що забули про Бога,
Проходять по кожному місту й селу.
Мій друже, чи чуєш ці лагідні кроки,
Що хочуть для серця принести спокій?
Вони все ідуть крізь століття та роки
З новиною радості, волі й надій.
Сьогодні стежина у небо відкрита,
Бо ноги Ісуса ступали по ній.
Вони ж бо проклали для цілого світу
Дорогу до щастя і здійснення мрій.
Ю.Вавринюк

* * *

Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може,— від образ,
і за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
у мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
і розп’яли на цілім білім світі.
І тіло з’їли, кров’ю запили.
Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
І продавали образ з-під поли,
і не дають умерти чоловіку.
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи — як розкрита рана…
Лiна Костенко

Псалом 1
Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, —
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда, — він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті в нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік над боркати крила.
А хто від правди ступить на півметра, —
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без’язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, —
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться —
дорога ницих в землю западеться!
Лiна Костенко

Псалом 18


Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу, —
вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і оболи, —
вони ж моїми друзями були!

Лiна Костенко

Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.
Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.
Я ж, як вода, розлитий, душу мою загидили.
Серце, як віск, розм’якло, з нього виліплять ідолів.
М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння.
Язик моєї розпуки спалив моє піднебіння.
Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,
Обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.
Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.
Чому ж ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!
Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,
Душу мою, одиначку, із лап собаки саженого!
Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком –
прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!
Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, —
на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!
Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?
Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.
Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!..
Лiна Костенко

Псалом 22

Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!
Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?
Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш з луною?
Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?
Наші ж батьки Тебе кликали — і Ти до них відгукнувся.
Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.
Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.
А я — ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.
Я — посміховисько людське, бидло поміж народів.
Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.
Немає у мене війська, немає у мене пророків.
продолжение

:::::: :::::::::::: Хай у душі панує свято,
Хай успіхів буде багато!Хай завжди і у всім щастить.
І хай Тебе Бог благословить!!!

Любіть

Любiть невимушено, щиро,
Любiть завжди, любiть усiх.
Любiть, коли ослабне вiра,
Коли в сльозах чи чути смiх.
Любiть, як розум каже iнше,
Коли нема за що любить.
Любов не та лише, що в вiршах,
А та, що з жертвою спiшить.
Любiть! Мiцнiш, як мати сина,
Що над колискою не спить.
Нехай любов самарянина
Научить ближнього любить.
Любiть, хоча душевнi рани
I заважають це зробить.
Як серцю тяжко-тяжко стане,
Лише любов його зцiлить.
Любiть! Вiзьмiть голгофськi рани
Як приклад жертви i тепла,
Щоб вас пiд святостi знаменом
Любов у небо привела.
Ю.Вавринюк

Малює Бог.
Бог – чудовий художник,
Фантазер незрівнянний,
Він малює – де хоче,
В нього фарби живі.
Очі вмию спросоння:
Бог малює вже зрання
Пензлем сонячним дивним
На росинках в траві.
Просто треба навчитись
Бога скрізь пізнавати.
В Нього стільки багато
Фантастичних ідей.
Я дивлюсь і радію,
Хочу й вам розказати:
Любить Бог малювати,
Бо Він любить людей!
Любить Бог малювати,
Коли сонце сідає.
Він розмішує гарно
Кольорів акварель
І зірками малює,
Світлом ніч вишиває,
Грає сяйвом полярним
Й міражами пустель.
Бог малює на хмарах
У високому небі,
Там, де мчить блискавиця
І гуркочеться грім...
А якщо ти захочеш –
(Дуже прагнути треба!)
Намалює веселку
Він у серці твоїм.

Твій погляд у небі пізнаю,
Ти смичком любові торкнешся.
Щомиті Тебе чекаю —
Теплом огорни моє серце.
В руці Твоїй пробуваю,
З Тобою проходжу дороги.
Життя уже не лякає —
Забрав Ти страх і тривоги.
Небесним, святим ореолом
Ти душу мою огортаєш.
І я помічаю навколо
Ту милість, яку Ти являєш.
У серці більш смутку немає,
Я бачу небесні висоти,
Де Ти вже мене чекаєш,
Неначе на пташку з польоту.
Життя Тобі довіряю
І вірю: дійду до вершини.
А поки що тихо благаю:
«Прийди до Своєї дитини».

Коли у серці буря
Коли у серці буря неспокою
І радість враз віднесла течія,
Лиш небо чисте-чисте наді мною, —
Я чую голос: «Дочко, ти — Моя!»
А сльози по щоках, немов росинки...
Не очі плачуть, це душа моя.
Любові Божої не варта я й краплинки...
Та голос той же: «Не покину Я...»
І небо нахиляється ще нижче,
Мене вкриває крилами блакить.
Даремно вітрюган осінній свище,
Мій Бог зі мною, мій Господь не спить!
Я з Ним зумію шлях свій подолати,
Я все одно ввійду у небеса.
О, Він навчить, як рук не опускати,
З моїм Христом я вірю в чудеса.
Ми з Ним удвох минемо небезпеку,
Здолаєм перешкоди кам’яні.
А небо близько, пристань недалеко —
Ісус вінець простягне там мені.
Ну а сьогодні хай бушують хвилі,
Нехай дощі проллються затяжні.
Коли мої ослабнуть знову сили,
То небо промовлятиме мені.

Дотик неземної любові
На обличчі —усмішка, а в серці — печаль.
Чому сталось в житті так — не знаю.
Хто підписував вирок і вдарив печать?
Хто налив повний келих відчаю?..
Чому так у житті — не збагну:
Світить сонце, а в серці — злива.
І гіркий смак трави полину,
Й жити далі на світі несила.
Був недавно початок, а вже — кінець.
Що це: сон наяву чи чекання?
Ніжним подихом віє в саду вітерець —
Так, це ніч — темна ніч, ніч остання.
...Хтось на голову руку мені поклав —
Я відчув теплоту долоні.
«Я люблю тебе, чуєш, люблю», — сказав
І всю душу щастям наповнив.
Тріпотіло серце моє, мов птах,
Із очей рясно капали сльози.
Радість в грудях моїх, в очах.
І я ніби летіти в змозі.
Знаю я, хто спасає в житті
І так лагідно дивиться в очі.
Він за мене помер на хресті.
Слава, слава Тобі, Авва, Отче!

Життя — це стежка в полі
Життя — це стежка в полі,
Життя — це стигла нива.
В руці Господній доля,
І я з Христом щаслива.
Життя — це буревії.
Життя — це шум прибою,
Та в мене є надія —
Бог поруч йде зі мною.
Життя — це моря хвилі,
Водночас радість й сльози,
Та Бог дарує сили
Пройти по цій дорозі.

-4-
Вибери любов!…
Та не будь-яку, а справжню любов…
Любов, яка довготерпить, яка милосердствує,
любов, яка не заздрить, не величається, не надимається,
не поводиться не чемно, не шукє свого, не гнівається, не думає поганого, не радіє з неправди, але тішиться правдою…
Любов, яка все зносить, вірить в усе, сподівається всього…
Любов, яка ніколи не перестає…
Спробуй любити по-справжньому, ти переконаєшься, що це не легко…
Спробуй, бо лише тоді пізнаєш, як сильно Я тебе люблю…
з любовью твій найкращий Друг… Христос!!!

-3-
Ти уявляєш, як важко при цьому далі продовжувати любити, як важко далі жити з цим?..-
Ні, ти не знаєш, як Мені важко…
Ти навіть не уявляєш, тому що ніколи по-справжньому не любив…
Я можу ще багато чого говорити про любов, але хіба про неї говорять?..
Справжня любов не в словах…
Справжню любов виявляють і доводять на ділі…
Розповісти або описати її не можливо…
Якщо ти справді хочеш дізнатися, що таке справжня любов,
якщо хочеш пізнати що це, то тобі…
слід просто любити…

-2-
Ти уявляєш, як сильно вона шкодить серцю і як швидко вона може його залікувати?..
Тизнаєш, як важко усвідомлювати і переконуватись в тому, що чиїсьсловалюбові до тебе, чиїсь освідчення в коханні залишаються лишесловами?..
Коли насправді ти нікому не потрібен?..
Ти уявляєш, як боляче бути потрібним лише “інколи”, як боляче, коли тебе просто використовують, а потім відкидають?

Автор не известен, но какая сила!


28 декабря, 2007 года

-1-


…Ти знаєш, що таке любити?..
Ти знаєш, як це - любити, коли не любиш…
любити, коли не люблять…
любити того, кого не люблять…
Ти можеш собі уявити як важко, коли того, кого любиш немає поруч?..
Ти уявляєш, як це важко - боротися проти любові?..
Ти уявляєш, яка вона сильна?-
Вона може зламати будь-що і будь-кого!..

Душа чекає, Господи, Тебе
Душа чекає, Господи, Тебе.
Вона летіла б вже тепер додому.
Мене так вабить небо голубе!..
Але Тобі, мій Господи, відомо.
Зітру порою із очей сльозу...
Сумую так за вічним світлим краєм.
Я буду йти крізь вітер і грозу.
Ісусе мій, з Тобою все здолаю.
Коли від болю серце защемить,
Коли лукавий хоче спокусити,
У небі синім я знайду в ту мить
Твій ніжний погляд, любий мій Спаситель.
Блакить небесна, пречудова ти!
Я музику чудесну серцем чую.
Той спів, що лине ген із висоти...
Ти ним, Ісусе, рани всі лікуєш.
В Твоїх руках — навіки, мій Господь,
І тільки Ти — Творець моєї долі!
Просила б я: «Сьогодні вже приходь!»
Та не моя — Твоя хай буде воля.
Чи довго тут — відомо лиш Тобі.
Дай сил не загубитися в спокусах
І не ослабнути у боротьбі...
У тиху пристань приведи, Ісусе!

В Божому Світлі

Я приходжу до Тебе і стаю на коліна…
Вірю в Божого Сина!!! Освяти і омий!
Ти — Могутній і Вірний,
Ти — Благий і Нетлінний!!!
В моє серце поглянь і його перевір.
Подивись, чи не йду я дорогою злою
І на вічну дорогу мене попровадь.
Ти є Світло!!! Не дай же блукати пітьмою,
Порятуй від спокус і нечистих принад!
Я виходжу у світло. Ще мружаться очі…
Порятуй від думок і поганських утіх,
А душа умирає, як листя, тріпоче,
Бо у Божому Світлі виявляється гріх!
Поклади на уста мої пильну сторожу.
Чим наповнене серце — те й говорять уста…
Обнови розум мій, Своїм Словом, о Боже,
Щоб із серця лилася Твоя чистота…

Галина Ливицька

На Голгофу
Голгофа, хрест,
Страшні криваві сни...
Юрба реве:
«Розпни, розпни, розпни!»
І розпяли ...
На голові вінок,
По краплі кров
Спливає у струмок.
Юрба реве:
«Коли ти Бог єси,
То злізь з хреста
І сам себе спаси!
Якщо не Бог,
А лиш юдейський цар,
То військами
На ворогів удар!
А ти мовчиш,
Здригаєшся, мов трус,
Га! Ти не Бог,
Лиш назарей, Ісус!»
Голгофа, хрест,
Страшні криваві сни...
Прости їм, Боже,
Бо сліпі вони...

ТЕБЕ ТВОРЦЯ СВЯТИХ ПРОСТОРІВ
Я СПІВОМ ПРАГНУ ВЕЛИЧАТЬ
ДАЙ СИЛИ В ЛАСЦІ І ПОКОРІ
СЛОВА ДОСТОЙНІ УЖИВАТЬ

ТОБІ ХВАЛУ ДУША СКЛАДАЕ
ТОБІ ЖИТТЯ Я ВІДДАЮ
І ЗНАЮ ТАМ В БЛАЖЕНСТВІ РАЮ
ХВАЛУ В ПІСНЯХ ВІДДАМ МОЮ

Малий синок, побачивши вогонь,
Який обняв велику купу хмизу,
Закрив лице листочками долонь,
Схилив його розпачливо донизу.
І голосно заплакав: «Ой, біда!
Це полум’я ось-ось дістане неба!
Воно згорить, а як без нього я?
Не кидай, тату, хмизу, вже не треба!»
Як часто ми, батьки, жаркий вогонь образ
Розпалюємо у серцях відверто.
І кидали у нього вже не раз
Свою любов бездумно і уперто.
І так тремтять, бояться наші діти,
Що їхнє небо може в нім згоріти.

Василь Мартинюк

Летить життя у проміжках доби,
Летить життя у днях, як в сантиметрах.
Що рахувать? Зіб’єшся від лічби:
Умерти — жити, жити — знову вмерти.
Підняти вгору два своїх крила
І бігти полем, щоб таки злетіти!
Набрати в пелену зела
І все життя до болю полюбити!
Летіти полем, щоб не забруднить,
Не розірвати гнівно, не згубити
Весни і квітня, тиху щастя мить,
Не розтоптати білосніжні квіти.
Любити те, що в світі лиш одне —
Кохання, слово, матір, Батьківщину.
Летіти полем у життя земне,
Знайти мету, завдання і причину.
Олеся Білоус

Я із мочару Богом взятий
І посаджений в добрий грунт.
Кожна гілка раює тут,
Зодягнувши уквітчані шати.
Тут впізнав я вперше турботу,
Догляд щирий Садівника.
Дуже ніжна Його рука —
Батько добрий, ласкавий достоту.
О, коли Він моє коріння
Живить водами із небес,
То на Нього свій цвіт увесь
Я зронити маю хотіння.
А коли Він мене зодягає
В ризи пишнії навесні,
То усе шепотить в мені,
Що безмежно Майстра кохає.
Садівниче небесного саду!
Як ти вмієш садить і ростить,
Як ти вмієш сухе оживить
І усе привести до ладу!


Садівниче небесного саду!
Як мені Тебе не любить?!
Ти схотів мені милість чинить
І любов дарувати, і правду!
Василь Мартинюк

Закон збереження любові

Дарма, що світ цей жадібний до крові —
Несе тривог чимало нам і мук.
В Святім Письмі — науці із наук, —
Лежить закон збереження Любові.
Його читай, натомлений журбою,
Храни, як небо зорі золоті.
Якщо ми віримо в Ісуса на хресті,
То значить віримо в збереження любові.
Яке воно — майбутнє — в нас з тобою?
Панують гріх і темрява, як ніч.
І ми блукаємо у хащах протиріч,
Наперекір Законові Любові.
То ж на коліна станемо обоє —
Нехай сльоза спокути обпече.
Відчуємо, як щасно потече
Крізь душі наші джерело любові.

Сергій Рачинець

Прийшов в гріхах — а вийшов бездоганним,
Прийшов брудний — омивсь до білизни.
Лежав побитий, кров спеклася в ранах,
Прийшов Ісус — і зникли жахи-сни.
Боліло серце — втішилось в надії,
Зчорніло небо — зблиснула блакить.
Ховав у пазусі думки лихії —
Прийшла Любов — зцілила душу вмить.
Нікчемним був — назвався сином Божим,
Жорстоким жив — доріс до каяття.
Блукав в пітьмі — та зблиснув ранок гожий,
Пішов у смерть — а вийшов у життя.
Прокинувся — і зникли ранки сірі,
Хоча не раз і гинув, і вмирав.
Прийшов Месія, щоби той, хто вірить,
Родившись смертним, — вічність обійняв.
Юрій Вавринюк

Подяка

В щоденних скорботах і гірких сльозах
До Тебе приходимо, Боже.
Свій біль і журбу несемо в молитвах;
Нам милість Твоя допоможе.
Ти хліб нам щоденний даєш у житті,
У розпачі Сам потішаєш.
Ти нас не залишив в гріховній пітьмі,
Любов’ю серця зігріваєш.
Подяка Тобі нехай лине від нас
До чисто-блакитного неба.
У горі і в смутку, і в радісний час
Ти з нами. Це все, що нам треба!

Светлана Бурдак

Небо

Я дивлюсь у простори небес...
Там домівка моя де спочину;
Там побачу Того Хто воскрес;
Він пригорне мене як дитину.
Мої сльози рукою зітре
І подивиться ніжно у очі.
Скаже: «Доню чекав Я тебе!»
О, як серце почути це хоче!
Там у небі не буде страждань,
Вже не буде лихої години
І на душу тяжких нарікань
Від недоброї, злої людини.
Там лунатиме пісня моя
Зі святими в чудовому хорі.
Прощавай же навіки земля,
Мій притулок в небеснім просторі!

Светлана Бурдак

Бажання (F)(F)
Не приснилося й не побачилось,
А все сталося на яву:
Я до Тебе прийшла на побачення —
Залишилась й з Тобою живу…
Краще день на подвір’ях Твоїх,
Аніж тисяча в іншому місці!
Ліпше дай мені воду і хліб,
Ніж бенкет у безбожному місті…
Тату мій, одного я прошу
І цього усім серцем жадаю,
Щоб хвалити і славить Його
В Храмі вічнім Небесного краю!
Мій Господь!!! Як прекрасний Ти!
Вся краса і добро в устах:
Слово істини, щоб стерегти
Справедливість і Божий страх…
Хочу в домі Твоєму жити,
А не просто приходити в гості,
Прагну вічно з Тобою бути
У Небесній святій високості…
24.11.2008р. (L)(L)