.

До ніг Твоїх

Сплету вінок з весняних диво-квітів,
що квітнуть Милістю і Радістю Творця,
силу лілово-голубої материнки,
і п"янкий запах листя чебреця,
і нагіток цілющий лист добавлю,
кульбабок сонячним промінням огорну,
барвінка пелюсточками приправлю,
і серце своє в нього уплету,
і вдячність щиру,що я є у світі,
й за те,що Милістю Творця свого живу,
в вінок з весняних диво-квітів увіллю я,
до Ніг Ісуса із благоговінням покладу.

Мария Бондаренко

Ім"я Твоє

Я зову Тебе Ніжним Світанням,
Що вітає небес голубінь,
Я зову Тебе Вічним Коханням,
Що народжує Радості Дзвін.

Я зову Тебе Лагідним Вітром,
Що голубить зелені ліси,
Я зову Тебе Сонячним Світлом,
Що відблискує в краплях роси.

Я зову Тебе Дощиком Чистим,
Відгомінням в весняних горах,
ФіалкОвим Букетом Барвистим,
ВишивАнкою в ранішних снах.

Я зову Тебе Тайною МИті,
Тихим Покликом Голосу Мрій,
В солов"їних пісень розмаїтті
Нових днів,сподівань і Надій.

Мария Бондаренко

ГОСПОДНІ РУКИ
* *
У захистку Господніх рук живу.
Тепло їх відчуваю, серце грію.
Так сонце пестить весняну траву,
Так руки матері дитя леліють.
* *
З рук Божих маб силу і красу
І п*ю із ниї цілющий мед любові.
Троянду серця світу принесу,
Аби пізнав він пахощі Христові.
* *
На квітці серця диво-пелюстки
Теплом зігріті Божої долоні
Їм любо в сховку ніжної руки,
Як соняху стрункому на осонні.
* *
Від нього ця гармонія свята.
Довершив, як ніхто ніде не вміє.
О сховок благодатний рук Христа-
Нехай душа цвіте і духмяніє.
* *
* *Василь Мартинюк

В долонях у Бога
О, Боже мій!!!
Я дякую, що я в Твоїх долонях!
І навіть якщо неміч й тіснота…
І темрява пульсує біллю в скронях…
Й життя, як птах, із тіла відліта…
Я дякую, що я в Твоїх долонях!!!
Ніхто й ніколи не розлучить нас,
І не відділить від любові Бога!
В Твоїх руках і мить, і день, і час…
Ти — істина, життя й моя дорога.
Я думаю про Тебе, Боже мій!
Я прокидаюсь, а Ти ще зі мною…
Який же Ти Величний і Живий!!!
Бажаю йти, Ісусе за Тобою!
Ніхто й ніколи не розлучить нас,
Тобі, Господь, я щиро довіряю,
Бо кров Твоя цінніша всіх прикрас
У всесвіті…
* Вона мене і зараз омиває…
Куди від Духа я Твого піду?!
Без Нього я пуста і несмілива,
Сама піду — спіткнусь і упаду…
І лиш з Тобою справді я щаслива.
Я дякую, що я в Твоїх руках!
Турботою мене Ти огортаєш
І відступає геть і біль, і страх—
Мене Ти Божим миром наповняєш!
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *13-14.05.20009р.
* * Галина Левицька

В Божому Світлі
*
*Я приходжу до Тебе і стаю на коліна…
Вірю в Божого Сина!!! Освяти і омий!
Ти — Могутній і Вірний,
Ти — Благий і Нетлінний!!!
В моє серце поглянь і його перевір.
Подивись, чи не йду я дорогою злою
І на вічну дорогу мене попровадь.
Ти є Світло!!! Не дай же блукати пітьмою,
Порятуй від спокус і нечистих принад!
Я виходжу у світло. Ще мружаться очі…
Порятуй від думок і поганських утіх,
А душа умирає, як листя, тріпоче,
Бо у Божому Світлі виявляється гріх!
Поклади на уста мої пильну сторожу.
Чим наповнене серце — те й говорять уста…
Обнови розум мій, Своїм Словом, о Боже,
Щоб із серця лилася Твоя чистота…
*
*Галина Левицька

.

Радію я і славлю, Тебе, Боже
За кожний день, що Ти даєш в житті.
Хто, як не ТИ, так турбуватись може!
Все необхідне посилаєш Ти.

Я тішуся і сонцем в небі ясним-
Тобою створене світило це.
І небом голубим, таким прекрасним,
З мільйонами зірок та місяцем.

І горами, що ген за небокраєм
Синіють, затуманені здаля.
І птаством невгамовним, що співає
З самого ранку до заходу дня.

Повітрям чистим, створеним Тобою
Я дихаю й живу на цій землі.
Моє єство наповнене хвалою
За все, за все, що Ти даєш мені.

Яка краса, який то розум в Тебе
Не можу осягнуть соїм земним.
На власних крилах віри я у небо
Лечу зустрітися з Могутнім і Святим.


.

.




Кожен день в небесну голубінь
*Я духовні очі підіймаю
*І Твоїх Глсподь благословінь
*Як дощу весняного чекаю
*Так *як землю вранішня роса
*Вмить одну зволожує від суші
*Так вони в нас творять чудеса
*Оживляють наші грішні душі
*Знає Бог послати що кому
*Для життя земного і служіння
*Щоб служили вірно ми Йому
*Він дає свої благословіння.


. *
.

У молитвi схиляюсь на колiна в тишi
i Тебе я благаю -Бог Владико душi...
Вiйди в серце благаю,Сам царюй у ньому,
я Твiй голос впiзнаю,Твое слово прийму!

СХОЖИЙ НА БАТЬКА
Мені назустріч незнайомець йде,
Я ввічливо до нього привітався.
Мене питає він: “Ти чий будеш?”
І тільки відповісти я зібрався,
Як він собі за мене відповів:
- Ти син Івана, правильно гадаю?
- Так, вірно, - брови я дугою звів, -
Але я, дядьку, зовсім вас не знаю!
- І я, синок, тебе до сих не знав,
- Сьогодні вперше я тебе побачив,
Але чий син – одразу я впізнав,
На тебе дивлюсь і Івана бачу.
- Так кажуть всі – на батька схожий я
Не тільки зовнішністю в нього я удався,
І голос, і манери, і хода...
Як був малий і якось заблукався
Чужі мене додому привели,
Бо сам за себе я не вмів сказати,
Зраділій мамі в руки віддали...
Я, кажуть всі, - це вилитий мій тато!
Ця приповідка взята із життя
Важливої нас істини навчає:
Якщо я Бога Всемогутнього дитя
То чи на Нього схожий вигляд маю?
Чи буду впізнаний зустрічними людьми
Я як Отця Небесного дитина:
Яким являється духовний вигляд мій?
Чи прийме Бог мене як Свого сина?

Не нарікай у труднощах
Не нарікай у труднощах ніколи,
Не пожадай того, що ближній має.
Втомившись, зупинись, поглянь навколо...
Ти в винограднику!.. Тебе Господар знає.
Хіба відразу гроно соковите?
Чи всі плоди дозріють одночасно?
Не раз потрібно і дощем полити,
Й обрізати сухі галузки вчасно.
Не нарікай... Не заздри тим, хто вище,
У кого є вже зав’язі багато.
До тебе Садівник сьогодні ближче,
Він бачить, де потрібно підв’язати.
І хоч тремтить від холоду листочок,
Та не впаде, поки Господь не скаже.
Не нарікай... Бог любить Своїх дочок,
Синів Своїх підніме, перев’яже.
Ти в винограднику. Не бійся рук Христових,
Господар знає, як ти прищепився.
Сухе одріже, щоб зростало нове,
Щоб плід добром і щедрістю налився.
Не нарікай у труднощах ніколи.
Тебе Творець ростив аж до сьогодні.
Поглянь навколо, як доспіли грона!..
Ти в винограднику! А він же є Господнім!